Розкрадачі культу
ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ
Микола КРАФТ
|
Я це дівчисько давно примітив. Рухлива, у шортиках, із пістолетами – гасає як навіжена, пострілює, підстрибує. У сексі не помічена. Розумниця. З нею мені було якось навіть спокійніше, ніж із Дюком. Якось затишніше: вона розумніша.
Людина я доросла, мені вже деякі речі навіть незручно робити – нагинатися двадцять разів підряд чи голосно сміятися. І як зізнатися, що з цим дівчиськом, із цією Ларою Крофт, із томбрайдеркою, проводив я тижні й місяці у гонитвах, битвах, сутичках – у боротьбі?! Але зізнаватися треба.
От відбулася світова прем’єра фільму “Мисливці за гробівцями”. У головній ролі – Анжеліна Джолі. Подія унікальна: це вдруге, по-моєму (якщо неправда, підкажіть), знімається кіно за комп’ютерною грою.
Першого разу то був Ван Дамм у “Вуличному бійці”. Фільм, зрозуміло, був паршивим, але виникало дивне, не зовсім нормальне самовідчуття: начебто автори кіно намагалися збагнути логіку інопланетної культури – і взяли тебе з собою в якості піддослідного кролика: таке не забувається. Усього років п’ять тому, та ще й в Америці, віртуальна реальність була романтикою, а не дійсністю.
Коли дізнався, що буде відзняте кіно про Лару Крофт, не повірив. Невже до людей нарешті дійшло?! Там же все вже готове: тільки набери живих акторів, тільки витрать свої нікчемні мільйони на добру справу – і сам збагатишся, і людям радість. Тому що навряд чи це вийде дуже добрий фільм, але подію, безумовно, вважатимуть культовою. Тобто для широкого кола людей, помішаних на комп’ютерних іграх, для хлопчиків і дівчаток, жінок і чоловіків фільм стане індульгенцією. Сходили, подивилися – і стали майже нормальні: кіно узаконить ігрове божевілля. Це добре.
Звичайно, варто було б зняти стрічку і про Дюка Нукема, і про Ларрі у вихідному костюмчику, про героя “Квейка” та й про невтомного блукача з “Єретика”... Усі того варті, усі вони культові персонажі з культових ігор.
Чому вона, Лара, стала такою? Такою культовою?
У запрограмованого й “оцифрованого” характера постають проблеми із харизмою. Усі вчинки комп’ютерного героя послідовні. Комп’ютерний персонаж – цілісна особистість, від пластики до звуків. У цьому його принадність, необхідна умова культовості. Добрий “оцифрований” герой “прописаний” краще за нинішніх, скажімо, літературних або літературно-драматичних.
Вічного життя немає ні в кого, немає його і в Лари Крофт. Але в неї таке життя, якому треба позаздрити. Потрібно це в першу чергу сучасним і вітчизняним міфотворцям і розкрадачам наших вітчизняних, мертвонароджених культів.
Ці люди, які самі себе оголошують “фігурами”, самі контролюють свій PR, призабули, що це навіть не дуже пристойно – займатися піаром; що піаром займаються ті бездарні, в яких немає іншого шансу; що інформаційний простір – міф, вигаданий для введення тотального піару: для простоти, для зручності, для виправдання бездарності.
Хоробрість і наївність – родові риси будь-якого культу, чистого культу. Культу, якому не соромно поклонятися, від якого можна брати, яким можна керувати. І в який можна вкласти гроші. А то в наші культи вкладаєш, вкладаєш – а де вони? Де ці кумири молодіжної музики, без щомісячного четвертачка а чи й сотеньки – їх немає. Ніхто так просто, осторонь від рекламної кампанії пісеньку не замовить: на Дассена рука підніметься, на Маккартні, на Джоплін, а то і на Бернеса – новітній культовий персонаж у голові не укладається. Немає в ньому гармонії, нічим йому крити, немає в ньому нічого такого. А без такого і пхатися куди-небудь немає чого.
А Лара біжить, піднімаючись на китайську стіну, минаючи тадж-махали і джунглі, пірнаючи під Венецію. Вона виводить на чисту воду нацистів і помічників злобних іноземців. Вона стріляє двома руками, вона спортивна і сексуальна особливою, неприступною сексуальністю. Вона є жаданою, як жриця, вона і є жрицею маленьких голів.
Їй цього вистачає...
|
|
