шановна редакціє
Де корона короля Данила Галицького ?
Розпочато спорудження пам’ятника королю Данилу на площі Галицькій у Львові. Це дуже втішна подія. Але 18 серпня опубліковано короткі відомості про споруду та фото макета пам’ятника. І тут радість від перших повідомлень змінилася розчаруванням, збентеженням, образою і обуренням. Стосовно макета пам’ятника, який намічено поставити, виникає ряд думок і запитань.
Чому король простоволосий? Чому нам пропонують образ молодого воїна, а не мудрого короля ? Чому в тому образі не видно королівських рис?
Данило Романович 40 років, повертаючи володіння батька, збирав землі в Галицько-Волинську державу, яка існувала ще 70 літ після нього. Після занепаду Києва протягом 100 років вона була опорою української державності. Данило мудрістю (а не військовою силою) протистояв татарам. Тим самим у переломний момент історії була збережена культурна і політична ідентичність, що мало вирішальне значення для існування українців як національного утворення в лихі наступні століття.
Данило був коронований у 1253 р. (до офіційної дати заснування Львова). Його визнавали європейські монархи. Потім був король Юрій. До корони Данила Галицького признавався Найясніший цісар Франц-Йосиф І, успадкувавши Королівство Галичини і Володимирії у складі Австрійської імперії.
Маємо гарний історичний факт і не варто його спотворювати, принижувати. Важко погодитися з думкою автора проекту пам’ятника, що образ молодого воїна “історично виправданий”. Це профанація. Доки буде нас гнітити комплекс меншовартості? Невже за 10 років, відколи нашим людям доступні факти нашої славної історії (які раніше замовчували або перекручували), не можемо їх належно оцінити й поважати? Народ, який не цінить своїх героїв, не може стверджувати свою державу.
Корона нашого першого Галицького короля має бути на виду, ніяк не можна без головного убору. Зроблений в гіпсі макет ще не пізно поправити. Можна, наприклад, одягнути на голову обруч, оздоблений під корону. Може, подати це як парадний виїзд. Це за авторами.
Дуже добре, що споруджуємо пам’ятник. Але треба, щоб він був гідний нашого першого короля Данила не лише за кількістю граніту і бронзи, але й за змістом. Необхідно створити (чи довершити) образ так, щоб ніхто (обізнаний галичанин чи приїжджий незнайомець) не могли засумніватися, що це справді король.
Воїнів маємо дуже багато, а король Данило один. У центрі міста Львова йому мусить бути гідний пам’ятник.
Роман Діброва, Львів
Відкритий лист міському голові
У газеті “Поступ” (№126 за 17 серпня ц.р.) уміщена стаття Ю.Гордія “Місто ще щось будує”. У ній директор департаменту землеустрою та планування забудови м. Львова п. І. Левицький повідомляє про об’єкти, які замовило та фінансує Управління капітального будівництва Львівської міськради.
Він згадує про будинок для репресованих на вулиці Трильовського — багатостраждальний довгобуд (див. “Поступ” №44 за 11 березня 1999 р.). Але дуже лаконічно пояснено, що хоч будівельники працюють “досить інтенсивно”, але “виникли певні труднощі з подальшим фінансуванням цього проекту.”
Що це означає, просимо пояснити усім зрозуміло мовою. Будівництво буде завершене ще не відомо коли, і репресовані далі тулитимуться при родинах у страхітливих житлових умовах, де на одну людину припадає іноді менше 4 кв. м.!
Почалися широкомасштабні, помпезні (і грошовитратні!) святкування 10-річчя нашої Незалежності. Але чому ж за тих 10 років керівництво Львова (який вважає себе “Галицьким П’ємонтом”!) не спромоглося збудувати один-єдиний будинок для тих, хто виборював Незалежність і страждав за неї?!
Дозвольте, пане голово, нагадати Вам Ваші слова, сказані з приводу будівництва цього дому кореспондентові газети “З. В. У.” у березні 1998 року:
“Це будуть квартири для тих, хто не в змозі купити земельну ділянку під забудову та будувати житло, для людей, які заслужили шану львівської громади й влади. Їхнє життя сповнене поневірянь по концтаборах фізичного і духовного терору з боку репресивних органів сталінського режиму.”
Чудові слова! Але за тих три з половиною роки, що минули з часу їх виголошення, львівські високопосталені (і не дуже) чиновники та олігархи встигли набудувати у Львові цілу низку не будинків — палаців! Нас, репресованих, як і раніше, годують сентенціями на кшталт “існують певні труднощі з подальшим фінансуванням”. І це викликає у нас тривогу.
Через кілька місяців Ви закінчуєте другий термін Вашого управління містом, його фінансами, його будівництвом і життям у всіх ділянках. Віримо, що за цей період Ваша обіцянка репресованим буде таки нарешті зреалізована — будівництво буде належним чином профінансоване, будинок буде здано, як колись казали, у стислі строки, а згадані Вами люди, долі яких понівечив комуністичний режим, одержать нормальні людські умови для існування.
Чи не було б це найкращим подарунком Львову до 10-річчя Незалежності?
З повагою, Член ініціативної групи з нагляду над спорудженням будинку для репресованих Андрій Пахолків, Федір Фаріон.
Будуймо українську християнську державу
Хочеться нагадати, що їх Святість Папа Іван Павло ІІ є керівником держави Ватикан і водночас духовим главою найбільшої християнської церкви. А в нас, українців, о. д-р Авґустин Волошин, священик, духовий провідник і улюбленець народу, був головою Української Держави — Карпатської України.
Уже ці два приклади свідчать, що церква не мусить бути відокремлена від держави.
Що ж нам тепер робити?
1)Змагаймо всі разом як 65-мільйонна нація до якнайщвидшого об’єднання всіх наших дотеперішних церковних відділень у одну нероздільну українську християнську церкву під одним Патріархом для цілого нашого народу, як в Україні, так і в діаспорах.
2) Не відділяймо церкву від держави.
З) Вибираймо до урядів найкращих священиків-українських патріотів, починаючи від найнижчого рівня.
4) Починаймо вводити Божі закони у життя нашої Держави, через які будуть забезпечені права й меншинам.
5) Вибираймо і світських людей — щирих християн і українських патріотів.
6) Хай нашою партією буде 65-мільйонний український народ, розкинутий по широкому світі, а не понад сотні розсварених партійок, так як це є тепер.
7) Після совєтсько-комуністичної тюрми народів не даймо втягнути себе в нову тюрму консумеризму. З прикрістю констатуємо, що вже дехто себе в цю нову тюрму затягнув.
Через церкву відродиться український народ і духовно, і фізично, і наша держава стане прикладом для інших народів. Запанує Божа Благодать на наших землях. Український народ, який чи не найбільше натерпівся від всяких ворожих влад над собою, заслужив на духовне провідництво і приклад для світу. У цьому напрямку вже навіть дещо зроблено. Коли інші держави почали доозброюватися нищівною атомною зброєю, то Україна — єдина держава в світі, яка позбулася цієї зброї і тим самим не стала загрозою для інших народів. Але сатана ще живий на земній кулі, тому нова Християнська Україна мусить про це пам’ятати. Усі ми в широкому світі зобов’язані докладати цеглину до цеглини до нашої Української Християнської Держави. Живи Християнська Україно віками і будь світлом для цілого світу!!!
Зиновій Квіт, Філадельфія
|
|
