Обпалені опішнянським літом
Столиця українського гончарства зібрала міжнародний творчий практикум художників-керамістів востаннє?
КЕРАМІКА
Марта Ґартен
|
Тисячолітня традиція
Один із найславетніших центрів культурної самобутності України — старовинне козацьке містечко Опішне над мальовничою Ворсклою, що впродовж трьох тисячоліть інтенсивно розвивало гончарство, і тепер залишається його загальновизнаним осередком.
Наприкінці XIX — на початку XX століть в Опішному працювало близько тисячі гончарів, продукцію яких експортували на всі континенти світу. Нині в містечку функціонують два керамічні заводи: “Художній керамік” і “Керамік”. Зосереджені тут також і приватні гончарні відомих майстрів народної творчості. Отже, недарма саме Опішне стало місцем проведення національних симпозіумів гончарства монументальної кераміки “Поезія гончарства на майданах і в парках України”, всеукраїнських гончарських фестивалів, національних конкурсів художньої кераміки, науково-практичних конференцій і семінарів із проблем гончарства.
1986 року в Опішному засновано Музей гончарства. А три роки опісля було прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства. Указом президента України від 29.03.2001 закладу надано статус національного. 1995 року відкрито також Науково-дослідний центр музею, на базі якого торік створено Інститут керамології (відділення Інституту народознавства НАН України). Нині він є провідним вітчизняним закладом, що здійснює комплексне дослідження гончарства та кераміки.
Культ гончарства
Сьогодні давні традиції тримаються на подвижництві сучасників, які переконані в месіанській ролі та сакральному покликанні опішнянського гончарства. Цей культ плекає доктор історичних наук Олесь Пошивайло — вдячний нащадок старовинної династії опішнянських майстрів Пошивайлів, які розпочали збирати твори народної кераміки односельців. Це й поклало початок опішнянським колекціям.
Унікальними є хати-музеї родини Пошивайлів, Олександри Селюченко, Михайла Китриша.
“В Опішному початку ІІІ тисячоліття “опішуються” всі, хто прагне глибше пізнати свою минувшину, хто хоче стати творцем мистецтва одкровення, — вважає директор музею-заповідника Олесь Пошивайло.
— Під високим небом Опішного пролягла межа між минулим і майбутнім, між тлінним і вічним, між бездуховним і духовним, між провінційним і столичним, учорашнім і завтрашнім української культури. Опішне стало місцем справжнього паломництва діячів культури. Пік духовно-мистецького “здивиження” припадає на літні місяці, коли тут відбуваються щорічні симпозіуми гончарства — величні форуми гон-чарівників. Із дня в день, через літа у віки творить Опішне гончарський літопис українського буття. Із цього предковічного джерела духовності нації незлічимими струмочками розтікається у світ потужна енергетика космічної гармонії!” До речі, львів’янам Олесь та Ігор Пошивайли добре знані зі щорічних репрезентацій на Форумі книговидавців прецікавих книжок із проблем гончарства, що їх друкує видавництво “Українське народознавство”, яке належить до Науково-дослідного центру українського гончарства в Опішному.
Львівський десант
Від самого початку скликання гончарських симпозіумів в Опішному львівська школа кераміки постійно присутня тут своїми найяскравішими представниками, які до віковічної традиції приживляють плідну прищепу суперсучасної формотворчості. Колись їздили на пленери в Прибалтику, тепер — справжня мода на Опішне!
Два роки тому багато нагород симпозіуму здобули львів’яни: Ганна Друль, Тарас Левків, Тамара Береза, Степан Андрусів, Ярослав Славінський, Ганна Лисик. Торік з 11 присутніх в Опішному львівських художників преміями було відзначено Степана Андрусіва, Тараса Левківа і Ганну-Оксану Липу. А цьогоріч серед 24 митців міжнародного творчого практикуму художників-керамістів, запрошених виготовити твори в номінаціях монументальної кераміки (“Гомеричний сміх”, “Естетство Ню”) і малих форм (“Контакт культур”, “Нотабене історії”, “Гармонія форми”), працювало троє львів’ян: Тетяна Павлишин-Святун, студент ЛАМ Михайло Дідківський і Тетяна Потапенко. Окрім того, паралельно відбувся II національний конкурс художньої кераміки, на який надіслали свої роботи й інші львів’яни. І знову за доброю традицією без нагород не обійшлося. Першу премію в номінації “Професійна кераміка малих форм” здобули “Ігри” Ольги Безпалків. Спеціальні дипломи отримали “Двоє” старійшини львівських керамістів Тараса Левківа, “Зграя” Ганни-Оксани Липи, “Обличчя влади” Степана Андрусіва, пласти Василя Бондарчука. Роботу “Постать” Тетяни Потапенко з програми творчого практикуму відзначено за довершеність форми, її ж “Таблиця” визнана найкращим іменним керамічним панно (50 x 50 см), а твір “Годинники” цієї художниці здобув диплом “Філософія глини” в номінації “Контакти культур”! Дипломом за декоративність нагороджено Тетяну Павлишин-Святун за твір “Адам і Єва”.
Доповнили львівський десант в Опішному провідні керамологи: професор Орест Голубець і доцент ЛАМ Ростислав Шмагало. Вони не тільки були членами журі, але й узяли участь у теоретичних дискусіях під час науково-практичної конференції та “круглих столів”. До речі, серпень в Опішному мав іще одну львівську родзинку — презентацію мистецького проекту КМЦ “Дзиґа”. Окрім того, за спільним рішенням журі, організаторів і співорганізаторів симпозіуму, художникам присуджували спеціальні відзнаки, одну з яких встановив Культурно-мистецький центр “Дзиґа”. Нагороду “Дзиґи” отримав Олег Татаринцев — випускник Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, який працює викладачем кафедри кераміки та скла Московського художньо-промислового училища ім. Строганова.
Відкриття нових імен і тенденцій
Львів може тішитися і чудовою перемогою практиканта — студента ЛАМ Михайла Дідківського, який отримав першу премію за два монументальні твори. Михайло — зовсім не новачок на симпозіумах гончарства. 1999 року він отримав в Опішному І премію на всеукраїнському конкурсі “Мальований глечик”. Цього разу журі сподобалася його багатофігурна гончарна композиція “Доброго ранку, Опішне”.
На думку Тетяни Павлишин-Святун, яка своїм професійним становленням завдячує вчителеві чи не всіх львівських керамістів — авторитетному Тарасові Драгану, львівська школа кераміки була представлена в Опішному не тільки іменами львів’ян. До неї можна сміливо зарахувати й тих митців, які вчилися в нашому місті, а тепер працюють в інших куточках України й за кордоном, зберігаючи своєрідний творчий почерк, за яким упізнається так звана львівська школа, із притаманними їй пластичними пошуками, декоративністю і, що найважливіше, — з подоланням вузькоутилітарного призначення кераміки та переходом межі до царини образотворчості.
“Найхарактернішими тенденціями, які дають змогу простежити в сучасній українській кераміці симпозіуми в Опішному, є, на мій погляд, пошуки пластичних ритмів, конструктивних і декоративних вирішень, — говорить Тетяна Павлишин-Святун, — певна еклектичність і виявлення внутрішньої суті вже абсолютно неужиткової кераміки. Певною проблемою є керамічність садово-паркової пластики. (А саме до цього жанру належать об’єкти опішнянського саду скульптур).
До речі, за прикладом Опішного, почали з’являтися аналогічні симпозіуми й у інших містах. Цього року мені пощастило взяти участь у Слов’янському симпозіумі кераміки, де художники виготовляли роботи на тему “Слова о полку Ігоревім” для парку слов’янського курорту. Є надія, що такі творчі практикуми стануть характерними для України, здійсниться мрія опішнянців, які почали цей рух, — і монументальна керамічна скульптура вийде в наші сквери та парки”.
|
|
