Трипільські таємниці урочища Кути
АРХЕОЛОГІЯ
Вероніка КАЛИНОВСЬКА
Нещодавно франківські археологи повернулися з урочища Кути поблизу селища Більшівці Галицького району. Третє літо поспіль вони працюють тут на багатошаровому трипільському поселенні, яке дає науковцям все нові та нові загадки й запитання.
Цьогорічні знахідки галицької археологічної енеолітичної експедиції Національного заповідника “Давній Галич” та Прикарпатського університету виправдали фізичний дискомфорт, якого пошуковці зазнавали під час роботи. Палюче сонце та неодноразові погрози бога грому Перуна не відбили їм бажання повернутися в урочище ще й наступного року, аби копнути “глибше” таємниці трипільців.
Як розповідає керівник експедиції, завідувач відділу археології заповідника кандидат історичних наук Тарас Ткачук, усе розпочалося три роки тому. Галицькі художники брати Ігор і Петро Перекліти знайшли поблизу Більшівців мідну сокиру – як згодом підтвердилося, пам’ятку трипільської культури. Звернулися до археологів, і ті розпочали розвідки. Науковці виявили багатошарове (заселене в різні періоди) поселення. Про це свідчили об’єкти неоліту, енеоліту (мідно-кам’яної доби), представленого трипільською культурою середнього та пізнього етапів її розвитку, ранньої пори бронзового віку. У 1999 році археологи розкопали житло – залишки глинобитної підлоги, стін, стелі. Помешкання мало один поверх, у ньому була піч. А під підлогою знайшли керамічний кубок, що свідчив про невідомий ритуал, пов’язаний із закладенням будинку. Згодом експедиція виявила яму з похованням собаки, оточеним трьома людськими черепами. Чому так – теж наразі незрозуміло.
Розкопки наступного року в урочищі Кути дали ще цікавіші та ще загадковіші результати. Знахідка 2000 року для археологів стала просто-таки здійсненням мрії – вони відкопали поховання. Як засвідчує учасник експедиції – викладач кафедри історіографії і джерелознавства Прикарпатського університету Ігор Кочкін, скелет знайденої тут жінки прекрасно зберігся. “Жінка лежала долілиць, коліна підігнуті, руки – назад, пальці стиснуті в кулаки... Вона була похована в катакомбі, головою на південь. Поруч знайшли ікла кабана і мідний кинджал”. Останні деталі характерні для тогочасного трипільського захоронення. Але невластива для поховання поза жінки дозволяє висувати найрізноманітніші припущення. Може, це було жертвоприношення, а може – убивство? Достатньо складно відтворити сюжет з життя людини, яке минуло п’ять із половиною тисяч років тому. А саме такий вік поховання визначили фізики з київської науково-дослідної лабораторії.
“Мрія археолога – знайти могилу, а відкопати сміттєзвалище – радість”, – жартує п. Кочкін. Саме така втіха очікувала науковців цього року. Неподалік від виявлених жител вони знайшли дві ями, куди трипільці скидали непотріб. Тепер це скарби: велика кількість кераміки, розписаної білою, червоною, чорною фарбами, крем’яні знаряддя, кістки тварин. Останні, до речі, на теренах нашої області щастить віднайти вкрай рідко – кислі ґрунти “розчиняють” їх. А тут рештки тварин збереглися дуже добре, тож лабораторний аналіз дозволить зрозуміти, що (кого) їли мешканці цього поселення, яких тварин розводили. Серед знахідок – чимало виробів з оленячих рогів. Деякі, очевидно, були знаряддями праці, використання ж інших наразі незрозуміле і стане предметом подальшого вивчення.
“Викопали ми й так званий імпорт – речі, завезені сюди, скажімо, з Волині. Вони дозволяють нам уявити трипільську культуру цього ж періоду в інших регіонах”. Обидва археологи вважають: трофеї трьох останніх польових сезонів значні та дуже важливі не лише для місцевої науки. “Паралельно з нами в Галичі працювала українсько-польська експедиція. Їх цікавив давніший, ніж нас, період (до речі, знайшли кістки мамонта). Але стосовно трипільців, то поляки вважають, що ті мали великий вплив на тодішню Європу. Правда, я думаю навпаки”, – пояснює значення цих археологічних досліджень Тарас Ткачук. Науковець схиляється до думки, що можна проводити паралелі між трипільською культурою і сучасним соціумом. “Мене цікавлять невербальні засоби вираження”, – каже п. Тарас. Для нього це – розпис на трипільській кераміці. Науковець пов’язує археологію з семіотикою (наукою про знаки) і намагається прочитати малюнок на стародавньому посуді, узагальнити прочитане, побачити в цьому підйоми та спади в розвитку культури, її закономірності.
А ці закономірності, очевидно, поширюються на будь-яку культуру, принаймні на культуру в певних територіальних межах. Не виключено, що розгадки трипільських “знаків” дозволять нам прогнозувати наше майбутнє. Так чи інакше, є безсумнівний сенс повертатися в урочище Більшівці, копати далі... На двометровій глибині, напевно, лежить ще чимало цікавої інформації.
|
|
