полеміка
Із Михайлом Косівим
Відвідувачі мого музею залишили мені “Поступ” (№119 від 04.08.01.) зі статтею “Моїм опонентам із Закарпаття”, у якій М. Косів хоч і торкається Закарпаття, але не це головне...
На думку пана Косіва, найважливішим є для Закарпаття не безробіття, не безземелля, не варварське вирубування лісів, не повені, не наступ московщини і мадяризму, а доля особистого друга Піпаша.
А вже говорячи про національного героя України В’ячеслава Чорновола, Косів не знаходить слів захоплення, приховуючи від читачів “Поступу”, що, на превеликий жаль, Чорновіл ніколи не був майстром об’єднання, а був обер-майстром роз’єднання.
Дехто через перетворення Руху, який мав на Сході ще колосальні перспективи, в партію вважає Чорновола навіть злочинцем. А чого варте шоу з Галицькою асамблеєю?
Але найбільше розсмішив нас пан Михайло зарахувавши себе до екстремістів.
Пригадую, коли УМА мала готових 500 патріотів для захоплення Києво-Печерської Лаври, Косів, Лук’яненко, Чорновіл і клан Горинів виступили категорично проти.
Втратили Лавру, втрачаємо Україну...
Юрій Микольський, Славське.
Зі Степаном Злупком
Опублікована в газеті “Поступ” стаття професора С. М. Злупка (відомого дослідника української економічної думки) під назвою “Енциклопедія марксистських догм і національного безпам’ятства” (№ 123 від 11.08.01) містить три основні звинувачення проти авторського колективу першого тому Економічної енциклопедії і передусім — проти відповідального редактора проф. С. В. Мочерного.
По-перше, звинувачення в тому, що в ній дається марксистська інтерпретація базових економічних категорій, зокрема трудової теорії вартості; по-друге, не представлена українська економічна думка; по-третє, утопічність.
С. Злупко вважає себе спеціалістом з теорії економічної думки. Але він або замовчує, або просто не знає, що три найвидатніші мислителі світової економічної думки (А. Сміт, К. Маркс і Дж. Кейнс), яких називає лауреат Нобелівської премії з економіки американський вчений П. Самуельсон, дотримувалися теорії трудової вартості.
Автор статті не з’ясовує, у чому хибність цієї теорії, але в нього є вибір пояснювати вартість лише співвідношенням попиту і пропозиції, тобто дотримуватися поверхневої точки зору, бо вартість обмежується лише сферою обміну; він також може дотримуватись відірваної від практики концепції граничної корисності, що базується на суб’єктивній психологічній оцінці споживачем, ґрунтовно розкритикованій ще Д. Рікардо.
Позиція С. Злупка не узгоджується з поглядами більшості видатних українських економістів, творчість яких він описує, зокрема, з думками В. Вернадського, І. Франка (останній підтримував теорію трудової вартості К. Маркса в умовах капіталізму), про що пише критик у своїй праці “Іван Франко — економіст” (Львів, 1992, С. 25, 29, 34).
Водночас автори енциклопедії не механічно копіюють трудову теорію вартості. Досить уважно прочитати статтю “Вартість” (СС. 154 — 155) й інші, щоби побачити, що: а) вартість також розглядається у відтворювальному аспекті; б) що еволюція (розвиток) даної категорії розкривається в межах сучасних національних країн і на інтернаціональному рівні; в) що досліджуються сучасні форми вартості (ціна рівноваги, монопольні ціни та ін.); г) стаття доводить необхідність поєднувати теорію трудової вартості, як базової, з позитивними аспектами інших теорій. Але така комплексна оцінка не входить у плани нашого опонента.
Така ж “доказовість” притаманна положенню С. Злупка про механічне запозичення категорії “гроші”.
Неконструктивність його критики виявляється і в тому, що, скажімо, категорію “абсолютне погіршення становища трудящих” він вважає хибною лише тому, що вона вживається в “Капіталі”, хоча у своїй праці “І. Франко — економіст” цитує великого Каменяра, який писав, що “людськість багатіє, а мільйони людей бідніють” (С. 46). Справжній критичний науковий підхід полягає в тому, щоби показати, що явища та процеси, які зафіксовані у визначенні даної категорії, її еволюції на різних етапах розвитку капіталізму, не мають місця в дійсності. Але стосовно становища більшості населення України це змушений визнати навіть президент. До того ж, серйозний учений ніколи не оперуватиме такими побутовими висловами, як цю “концепцію Марксу підсунув Ф. Енгельс”.
Загальновизнаною серед найвидатніших економістів сучасності є думка про велику пізнавальну цінність економічної теорії К. Маркса щодо сучасності (критик обмежує цей період 60-ми роками XIX ст.). Так, лауреати Нобелівської премії американський економіст В. Леонтьєв стверджував, що в трьох томах “Капіталу” можна отримати більш реалістичну та якісну інформацію із першоджерел за ту, яку можна знайти... в дюжині підручників сучасної економії”. Тому треба прислухатися до порад автора статті і перевидати цю геніальну працю, бо її, по-перше, вилучили із бібліотек Львова, що не узгоджується з принципами демократії, по-друге, щоби хоча б азбучні істини з економічної теорії засвоїв наш критик.
Окрім того, в Економічній енциклопедії широко представлено всі напрями, течії та школи світової економічної думки (останнє поняття широко вживається в роботі), що ще раз підкреслює необ’єктивність оцінок критика.
Приблизно така ж доказовість другого звинувачення. У другому томі вміщено статті “Концепція ноосфери Вернадського” і “Подолинський”, у третьому томі уже написано та знаходяться в редакції ґрунтовні статті про Є. Слуцького, М. Туган-Барановського (до речі, там буде сказано про його внесок у теорію ціни, хоча про це можна було зазначити і в статті “Грошові теорії”), І. Франка і навіть філософські погляди Г. Сковороди, Т. Шевченка. У цьому ж томі буде цикл статей про Україну, серед них — давно написана мною стаття “Українська економічна думка”. У ній не тільки висвітлюється творчість названих критиком українських мислителів, відомості про яких відсутні в І-у і II-у томах, але й значно ширше коло імен з української економічної думки.
Надуманими є звинувачення автора статті у відсутності в Економічній енциклопедії таких гострих сторінок української економічної історії, як “про українську міграцію” (оскільки статті в ній розміщені в алфавітному порядку, то про це можна прочитати в двох публікаціях “Міграція і населення” і “Міграція робочої сили”), “про депортацію українського селянства” (у статті “Сільське господарство”), “про голодомори і депортацію народів” (у статтях “Народонаселення” і “Україна”).
А тепер про утопічність. У статті С. Злупка “доказами” такої утопічності та міфічності є вживання категорій “продуктивні сили”, “суспільний спосіб виробництва” та “соціалістично-матеріалістичні погляди, обрамлені діалектико-матеріалістичною детермінацією”.
Категорію “продуктивні сили” К. Маркс розглядав передусім як єдність засобів виробництва і людини, що створює матеріальні блага, а саму людину (її знання, досвід, творчі здібності тощо) називав основною формою національного багатства. Тому, щоби твердження про міфічність продуктивних сил набуло аргументованості, треба було б довести таку ж міфічність складових цієї категорії, а це, зрозуміло, безперспективно.
М. Туган-Барановський також послуговувався категорією “продуктивні сили”. Ну а з наукового погляду, евристична (пізнавальна) цінність першої категорії набагато більша — треба лише вміти користуватися нею. Але це не означає, що слід ігнорувати поняття “фактори виробництва”.
Другою стороною суспільного способу виробництва є виробничі відносини. Виробництво матеріальних благ, їх обмін, розподіл упродовж існування суспільства здійснюється завдяки кооперації праці між людьми, обміну результатами діяльності, привласнення створених продуктів тощо. А це означає, що між людьми у процесі виробництва таких благ встановлюються зв’язки (І. Франко називав їх суспільними), які й отримали назву виробничих відносин. Тут доречно нагадати, що критик сам вживав дану категорію (див.: Названа праця, С.34).
Загалом категорія “суспільний спосіб виробництва” належить до формаційних. А її вживання передбачає формаційний підхід. Зараз популярним є цивілізаційний. Якщо перший вимагає виділення первіснообщинного ладу, рабовласницького суспільства, феодалізму, капіталізму і соціалізму, то другий — аграрної, індустріальної та постіндустріальної цивілізацій. На мою думку, доцільно використовувати обидва підходи. А щоби заперечити правомірність формаційного підходу, треба довести, що в історії людства не було первісного ладу, рабства тощо. Але ж сам професор С. Злупко вживає у своїх роботах ці терміни, а в опублікованій критичній статті — категорію “капіталізм”. Тому намагаючись спростувати формаційний підхід, від уподібнюється відомому мольєрівському героєві, який не підозрював, що ціле життя розмовляв прозою.
А тепер зважено подивімося на те, хто кому торує дорогу: капіталізм — соціалізму, як пише автор статті, чи навпаки? Багато авторитетних учених визнають, що в розвинутих країнах світу соціалізм прокладає дорогу капіталізму (яскравим прикладом цього є шведська модель соціалізму). А в колишніх постсоціалістичних країнах, де справжній соціалізм був відсутній (але були окремі елементи цього ладу), на зміну командно-адміністративній системі прийшов дикий капіталізм. Тому навіть Папа Римський Іван Павло ІІ справедливо стверджував: “Прихильники розгнузданого капіталізму ігнорують добрі діяння, здійснені за комунізму: боротьбу з безробіттям, турботу про бідних”.
Напевно, професорові С. Злупку більше подобається той дикий капіталізм, який існує нині в Україні, а не запропонована мною модель народної економіки, де колективному характеру сучасного виробництва відповідатиме колективне привласнення його результатів, тобто колективна власність, яка поєднується оптимально з приватною та державною. Але заперечуючи доцільність соціалізму, автор статті в газеті “Поступ” тим самим ігнорує думку світочів української економічної науки: В. Вернадського, С. Подолинського, М. Туган-Барановського.
Окрім того, діалектико-матеріалістичну доктрину високо оцінило немало вчених зі світовим іменем, що є більш переконливим, ніж думка провінційного Миколи Руденка, який називає її теорією рабства.
Попри всю увагу до теоретичної спадщини К. Маркса, я не іконізую його. Щоб у цьому переконатися, досить прочитати статті “Маркс К.” у другому томі Економічної енциклопедії, що вже вийшов із друку. Тому теза критика про мою “марксодоксальність” теж є надуманою.
У науці, у тому числі економічній, важливу роль відіграє світоглядна позиція автора (я прихильник такого підходу, а про його відсутність некоректно у вступі написав видавець), його етика, культура мислення, на противагу конформізму, кон’юнктурності. Такої етики щодо надбання К. Маркса дуже бракує львівському вченому. Не завадило б йому в даному разі повчитись у західних економістів світового рівня. “Марксизм, — зазначає П. Самуельсон, — є надто цінним, щоби залишити його одним марксистам”.
Варто нагадати, що відповідно до проведених радіокомпанією Бі-Бі-Сі опитувань (яку не запідозриш у прихильності до вчення К. Маркса), К. Маркс визнано найвидатнішим ученим II-го тисячоліття, він залишив позаду не лише економістів, але й таких геніїв людства від природничих дисциплін, як Ч. Дарвін, І. Ньютон, А. Ейнштейн (див.: “Факти” за 2.10.1999 р.).
Отже, неприязнь С. Злупка до К. Маркса з погляду науки пояснити неможливо.
Насамкінець додам, що справедливу оцінку І-у тому Економічної енциклопедії дано в № 2 центрального економічного журналу нашої країни “Економіка України” за 2001 рік.
Відповідальний редактор І-го тому Економічної енциклопедії, доктор економічних наук,
професор Степан Мочерний
Редакція залишає за собою право скорочувати листи читачів. Публікація листів можлива лише за умови вказаних зворотної адреси або телефону. Не завжди думки, висловлені в листах, збігаються з думкою редакції.
|
|
