коментарі
Андрій МАЦЯК,
Заслужений діяч мистецтв України, директор театру ім. М. Заньковецької
Ця ситуація є ще одним підтвердженням пасивної позиції працівників культури. Доки міністр культури буде сидіти в Кабміні в останньому ряді, доти ми не зрушимося з місця.
У це важко повірити, я ніколи не думав, що театр ім. Леся Курбаса опиниться в такому становищі. У нас справи пішли на краще, бо ми вже вийшли з обласного підпорядкування. Ми зараз погасимо заборгованість за квітень-травень, а в жовтні вся заборгованість буде погашена. У жовтні ми будемо мати навіть гроші на постановочні витрати. Це вперше за час мого перебування на посаді директора у театру буде стабільне становище, якщо, звісно, нічого в державі не зміниться.
А те, що робиться з театром Кучинського – неймовірно! Можливо, тут спрацьовують якісь суб’єктивні чинники, і він комусь не подобається... Я також не подобався, а мої колеги подобалися і це відбилося на театрі. Я підтримую таку акції. Мені лише дивно, що немає ніякої реакції. Як на мене, один заступник міністра повинен відповідати і займатись регіонами. Я часто їжджу по регіонах і знаю, як важко театрам і культурі загалом. Але доки держава не зрозуміє, поки міністр культури не буде сидіти на засіданнях хоч би посередині, десь коло аграріїв, то нічого не зміниться.
Як може театр отримувати стільки нагород по світу і абсолютно бути непотрібним удома?!! Але це класична для нашої держави ситуація, як наприклад з присудженням премії Георгію Гонгадзе.
Орест МАЛИЦЬ
Інспектор відділу мистецтв і організації дозвілля Львівської міськради
Театр ім. Лесі Курбаса перейшов під наше підпорядкування 1998 р. Кожного року фінанси на дотацію цього театру з міського бюджету були. Торік театр отримав 36,5 тис. гривень дотації з міського бюджету, у цьому році – 40 тис. Усі кошти йдуть в театр без затримки щомісяця. Заборгованості нема. Суму дотації можна узгоджувати перед плануванням бюджету на наступний рік, але не посеред року. Наші театри – самостійні госпрозрахункові одиниці, і вони розпоряджаються грошима на власний розсуд. Думка, що для міської влади якісь театри є кращими, а якісь гіршими, – хибна. Театр ім. Курбаса творить елітарне мистецтво, через що широкі кола глядачів його, можливо, й не знають, а театр “Воскресіння” більш популяризує себе постановкою масових свят і фестивалем “Золотий лев”. Різниця в їхньому дотуванні є, але це не якась там астрономічна сума. Актори Кучинського пішли на дуже радикальний крок, але він не приведе до кардинального вирішення ситуації, бо мова йде не про заборону творчості, а саме про фінансову дисципліну. В даному випадку емоції є зайвими. Якщо актори хочуть привернути увагу цілої України, то для цього є якісь інші засоби. Ніхто не сумнівається у вартості їхніх вистав. Не може бути й мови про постановку питання: чи потрібен такий театр Львову? Звісно, що потрібен, лівів’яни його люблять. Голодування – не той шлях, яким вирішуються подібні проблеми.
Лариса КАДИРОВА
Народна артиска України, заступник голови Національної спілки театральних діячів України
Я щойно повернулася з концерту, присвяченого з’зду україністів, він тривав чотири з половиною години. Утома – неймовірна. Про голодування акторів вперше чую. Це жахливо. Завтра обов’язково про все дізнаюся і виясню ситуацію.
Неллі КОРНІЄНКО
Доктор мистецтвознавства, директор Центру ім. Леся Курбаса
Ми з болем дізналися про голодування акторів театру ім. Леся Курбаса. Це ганебно, що у нас влада, яка не розуміє, що культура – це єдине, що може врятувати націю. Адже увагу треба зосереджувати перш за все не на економіці чи політиці, а на культурі. Коли театр, який має визнання в світі, мусить захищати свої права голодуванням, та ще й напередодні 10-річчя Незалежності, – це свідчить про духовний геноцид!
Треба, щоб піднялася на захист театру інтелігенція, і місцева влада повинна допомогти театру. Така ситуація свідчить, що наша влада не втратила колоніальної свідомості. Ми з Лесем Танюком думками з акторами театру ім. Леся Курбаса.
Євстахія ШИМЧУК
Начальник відділу мистецтв і організації дозвілля Львівської міськради
Ось вже 2 дні як, я намагаюся разом з дирекцією театру ім. Леся Курбаса з’ясувати причини ситуації, що склалася в колективі, і відкриваю для себе дивовижні речі: наприклад, що фінансовою діяльністю цього театру керує не дирекція, а художня рада! Повірте, такого нема ніде, бо художня рада має вплив на формування репертуару, а не життєзабезпечення театру. Так, цей театр дотаційний, але державних коштів на його повне утримання не передбачено, якась частина грошей надходить з бюджету, а решту – театр повинен заробити сам. Директор театру Юрій Зельцер заявив, що до нас жодних претензій не має: ми регулярно виплачуємо державні дотації. Інша справа, як їх використовує театр. Замість того, щоб забезпечити виплати за першою і другою статтями, як того вимагає ситуація, вони заплатили за світло, газ тощо. Ми розуміємо усю унікальність, потреби і проблеми цього театру. Проблеми полягають у неврегульованості штатного розкладу і репертуарній політиці. Вони хочуть, щоб держава їх повністю фінансувала, але так не є щодо жодного театру. Щоб компенсувати затрати і прогодувати акторів, театр повинен ставити такі вистави, які можна продати, як це робить театр “Воскресіння”. Продаються всі: і Віктюк, і Захаров, і Федоришин. А театр Кучинського за 10 років не зміг настільки привернути увагу львів’ян, щоб покрити свої витрати. Експериментальний театр має право на існування, але в такому разі йому слід знайти гарного менеджера, який піклуватиметься про його фінансування. Я пропоную 3 шляхи виходу із ситуації: пройтися депутатськими комісіями облради з проханням вділити додаткові кошти, так само знайти спільну мову з детутатськими комісіями на міському рівні, або звернутися до міністерства культури про перехід під його пряме підпорядкування й фінансування ( так як це зробив театр ім. М.Заньковецької). Тоді на 2002 рік можна мати пряму субвенцію від Кабміну. Але над цим треба працювати.
Записала Анастасія КАНАРСЬКА
|
|
