Криза уряду національної єдності
ІЗРАЇЛЬ
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ, Хайфа
Уряд національної єдності перебуває під загрозою розпаду. Розмови про це в Ізраїлі точаться ще від дня утворення коаліції ізраїльських правих із лівими. Утім, на сьогодні ймовірність цього є доволі високою.
Уряд національної єдності — у місцевій політиці річ не нова. Востаннє праві та їхні ліві опоненти домовлялися про координовані дії ще майже 15 років тому. Тодішній уряд протримався до наступних виборів, а потім політики вже не знайшли ані бажання, ані потреби щодо його подальшого існування.
Протистояння правих із лівими посилилося з початком “Мирного процесу — Осло”, а про відновлення національної коаліції на початку 1990-х ніхто і не думав. Потреба створення уряду національної єдності знову постала восени 2000 року, після того, як хитка коаліція тодішнього прем’єра Єгуда Барака остаточно розпалася.
Колеги по партії радили прем’єрові погодитися на утворення уряду національної єдності, що давало б шанс Баракові та його партії залишитися біля керма країни, підвищити надзвичайно низький політичний рейтинг голови уряду та спільним фронтом протистояти палестинському повстанню, яке тоді щойно набирало обертів. До слів однопартійців Барак не прислухався і вирішив іти ва-банк.
Зрештою, він зазнав ганебної поразки на виборах, програвши Аріелеві Шарону, а партія “Авода”, яку він очолював, опинилася на межі розпаду.
Ще до своєї перемоги на виборах, Аріель Шарон проголошував намір створити уряд національної єдності. Мотиви Шарона були цілком зрозумілими, адже він переміг лише як прем’єр-міністр, проте розклад політичних сил у парламенті залишився незмінним. Для стабільного функціонування уряду Шаронові були необхідні голоси найбільшої фракції у кнесеті, які належать партії “Авода”. Проти утворення спільного з лівими уряду виступали деякі провідні праві політики, хоча більшість правих як і більшість громадскості схвально ставилася до цієї ініціативи.
Ліві були переважно проти коаліції. З усіх соціалістів, лише лауреат Нобелівської премії Шимон Перес виявляв бажання взяти участь в уряді єдності. За це його називали “зрадником” та попереджали, що якщо Шарон не впорається із виконанням власних обов’язків, вину за розвал уряду праві перекладуть на Переса.
І все ж уряд національної єдності таки було сформовано, а Шимон Перес отримав посаду міністра закордонних справ у новому кабінеті. Від часу його утворення ізраїльські ЗМІ послідовно придиралися до будь яких розбіжностей, що виникали поміж Шароном та Пересом. Повідомлялося про те, що Перес відмовляється виконувати вказівку Шарона не зустрічатись із Ясиром Арафатом, а також що Шарон і Перес не можуть дійти згоди у питанні ізраїльських поселень тощо...
Утім, оглядачі зосереджують увагу на випадку, який стався цього тижня. А саме: Шимон Перес своїм втручанням перешкодив артилерійській атаці палестинського міста Бейт-Джала, яка мала стати відповіддю на потужній обстріл палестинськими бойовиками єрусалимського району Гіло. Дехто вважає, що Перес у такий спосіб намагався виграти час для проведення переговорів щодо припинення вогню. Так чи інакше, але Аріель Шарон залишився незадоволеним діями міністра закордонних справ, які увійшли в дисонанс із тактикою уряду.
За деякими даними, під час нарад за зачиненими дверима Аріель Шарон уже неодноразово висловлював думку про те, що цей уряд довго не протримається. Якщо кабінет буде розпущено й Ізраїль знову постане перед новими виборами, виграти від цього можуть саме праві партії. Зважаючи на те, що ліва та крайньо-ліва опозиція перебуває в ідеологічній кризі, а на політичному обрії відсутня постать харизматичного лідера, втішних результатів від виборів лівим годі чекати.
|
|
