уродини цісаря
МЕЛЬНИК
Дочекалисьмо вже 171-их роковин від дня народження Найяснішого цісаря Франца-Йосифа І з родини Габсбурґів. Не знаю, чи якийсь ще з колишніх, а тим паче нинішніх правителів нашої землі матиме таку добру згадку у нащадків своїх колишніх підданих, як Франц Йосиф.
Можливо тому, що поряд з титулом австрійського цісаря, тобто кайзера, носив ще титул короля Угорщини, Богемії, Хорватії, ще якихось країв, усіх і не запам’ятати. А головне – що признавався до корони Данила Галицького, успадкувавши Королівство Галичини та Володимерії. Заздрісні підросійські поляки намагалися перехрестити останню на “ґлодомерію”.
Не можу сказати, що пересічні люди жили тоді краще, ніж нині. Звичайно, не тому, що не знали ще телевізії, СНІДу, Інтернету та інших цивілізаційних здобутків перелому ІІ і ІІI тисячоліть.
Безpемелля та аграрне перенаселення гнали галицького, буковинського, підкарпатського селянина на заробітки до Америки. Але тоді, заробивши якійсь гріш за океаном, багато хто повертався, купував землю, господарку, а часом і крамницю чи якесь підприємство і поповнював верству галицьких господарів, ощадливих і працьовитих, національно свідомих греко-католиків, які помалу випирали зі села жида і поляка та поступово добирались і до міста.
Міста, хоч переважно ще чужинецькі, однак залишались європейськими. Ба і ми жили в одній державі не тільки з Дубровником чи Трієстом, а навіть деякий час з Венецією та Міланом. Центральна частина Відня та Будапешта була забудована в такому ж стилі, як і королівське місто Львів, хіба що трохи помпезніше. А Загреб, Прага чи Краків – це вже майже Львів. Як і дрібніші – Станіславів, Перемишль, Чернівці чи Тарнув нагадували той же Відень у мініатюрі. Навіть у менших містах чи містечках Галичини, Буковини, Закарпаття, мала бути хоч одна будівля, яка нагадувала б цісареві його столицю, якби він забагнув відвідати цю місцину.
Напевно Франц-Йосиф І настільки запам’ятався своїм підданим, бо правив майже 70 років. За цей час захоплення молодим цісарем, який сів на престол у вирі революційної “весни націй”, змінилося незадоволенням, викликаним його довгим консервативним правління, щоб врешті-решт перейти у звичайне людське співчуття до старої людини, яка втратила свого сина-спадкоємця, прекрасну дружину, нашу пані цісареву Сісі-Єлизавету, та інших близьких родичів, людину, яка хоч і не надто піклувалася про своїх підданих, поділяючи їх на добрих, ліпших та ше кращих, однак не заважала нікому жити.
Коли дід у війську Франца-Йосифа І ходив з фузеєю, яка набивалась через люфу, його син вже носив довгого однострільного карабіна Верндля, то вже внук отримував на службі скорострільну гвинтівку системи Менліхера з магазином на кілька набоїв, та ще пострілював часом з “машінґвера”. Одна усі вони приносили з касарень ті самі віци про цісаря та Його Найяснішу родину.
Незважаючи на цісарський консерватизм, за часи його правління королівське столичне місто Львів дочекалося залізниці, телефонів, авт та аеропланів, трамваїв (спочатку кінних, а потім електричних), водогону, ватеркльозетів, щоденних газет, “Просвіти” та НТШ, політичних партій та виборів, конституції, Великого театру...
Тільки подумайте, що за тих кілька десятків років Іван Франко, наприклад, устиг народитися, вирости, вивчитися, позбутися своїх московських та соціалістичних ілюзій, написати свої геніальні твори і померти в один рік з Найяснішим цісарем!
Ще мої мама та тато народилися за часів його панування, то я, можна сказати, цісарець у другій ґенерації, тому й не дивно, що з молодих літ цікавився усім, пов’язаним з австрійською епохою галицької історії.
Збираючи поштові марки на окремій сторінці у клясері, я згромадив знаки оплати Ц. К. пошти з різноманітними та різнокольоровими портретами Франца-Йосифа І. Згодом до них додалися марки, але з чорними наруками пошти польської чи пошти Західної Области УНР.
Закінчилася цісарська епоха і вже не повернеться ніколи. Однак хотілося б, щоб така ж ностальгія огорнула колись наших нащадків при згадці котрогось з українських найвищих достойників. Звичайно, не нинішніх. Принаймні майбутніх.
А мені залишається нині випити пугарик доброго вина за здоро..., вибачте, за душу Найяснішого цісаря!
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
