Як я купувала квартиру
ОСОБИСТИЙ ДОСВІД
Софія СОДОЛЬ
Закінчення. Початок – стор. 13
Виявляється, район Гвардійської поступово, але невпинного зсувається в напрямку центру. Кілька наших знайомих божилося, що це правда. Довелося скористатися службовим становищем і напроситися на зустріч до головного архітектора міста. Поміж кавою і розмовами про брак грошей в архітектурного управління на порятунок середньовічного Львова, я все ж з’ясувала потрібну інформацію: район Гвардійської належить до найбільш сейсмостійких районів міста. Залишилфася інтрига: кому вигідні такі чутки? Цілком можливо, що хтось масово скуповує помешкання в цьому районі, тож зацікавлений у зниженні цін. А вже пізніше можна буде запустити інші чутки – наприклад, про виняткову екологічність цього району.
Ми все ж купили ту квартиру. Але довелося пережити ще одне потрясіння, пов’язане з типово львівським “синдромом скарбу”. Господиня помешкання, вдова генерала КДБ, отримала на нього ордер у 1946 році. І всі ці роки вона вірила, що в одній зі стін, яка на постукування відгукувалася нутряним гулом, замурований скарб. Існували “вагомі” підтвердження: будинок раніше належав одному із польських банкірів, який поспішно покинув Львів улітку 1943 року перед приходом радянських військ. Тоді багато впливових поляків залишили місто, рятуючись від комуністів. Вони покидали майно, а гроші дехто з них ховав у різних потаємних місцях, сподіваючись за кілька тижнів чи місяців повернутися. І от перевірити свої підозри вдова вирішила тільки після продажу квартири: у двотижневий термін, за який вона мала звідти виселитися. Самотужки стара жінка розколупала у стіні величезну діру. Поняття “приватна власність” вона не сприймала.
...Скарбу не було. Була товстелезна дерев’яна балка, яку архітектор Левинський колись замурував у стіну для міцності...
| 
