Як я купувала квартиру
ОСОБИСТИЙ ДОСВІД
Люди, які мають намір купувати квартиру у Львові, повинні мати міцні нерви та ясну голову. У цьому я переконалася на власному досвіді.
Як і все коли-небудь у житті трапляється вперше, так і придбання власного помешкання було для мене terra inkognita. Єдине, що ми з чоловіком уявляли собі напевне, – це те, що ми хочемо жити у старому будинку. Ясна річ, ми розуміли, що надто старі будинки – це надто великі проблеми, однак забудова кінця XIX – початку XX ст. у Львові збереглася досить добре, принаймні настільки, аби через кілька років наша “нова” квартира не потрапила у списки на аварійне відселення.
Перше, з чим ми зіткнулися, – більшість помешкань, які нам показували ріелтори, перебуває у занедбаному стані. Зрештою, це ми й передбачали, тож обдерті, вкриті кіптявою стіни чи ідіотські перегородки упівцегли в “комуналках” нас не надто вразили. Вразило інше. Господарі, більшість із яких або вже опустилися на соціальне дно, або перебувають на шляху до нього, оцінювали свої помешкання у неймовірні суми, особливо напираючи на аргументи на кшталт “це ж центр міста” або “просто за ці гроші нам треба купити квартиру ще й для доньки”. До речі, зважаючи на загальний стан помешкань в історичній частині міста (принаймні тих, які мені вдалося оглянути), сміливо докидайте щонайменше 30% до вартості квартири – на ремонт. Інакше довго не витримаєте.
Через два місяці майже щоденних екскурсій з ріелтором ми з чоловіком нарешті облюбували квартиру в дуже гарному будинку початку століття на Гвардійській. І тут ми почули новину, яку аж ніяк не могли передбачити.
Закінчення – стор. 17
| 
