Настав час повертати борги
ЕКОЛОГІЯ
Богдан МАКСИМОВИЧ
Заклик Святішого Отця до світової спільноти щодо відмови від психології споживання слід розглядати як спробу надати соціального забарвлення одній з найважливіших граней Любові. Головна Божа заповідь “Люби Господа Бога твого...” чекає ще свого витлумачення для широкого загалу, але, без сумніву, вшанування Творця як складова Любові до Творця неможливе без вшанування створеного Ним.
Природа, життєве середовище, яке Творець надав Людині для співпраці та розвитку, замість вшанування зазнає постійної наруги. Вже давно порушена гармонія між Людиною і Природою через хижацьке використання її ресурсів. Забруднення навколишнього середовища знаходиться на критичному рівні. Бездумно використовуючи корисні копалини, Людина не намагалася встановити оберненого зв’язку між собою і Природою, не налагодила співпраці з Природою, не захотіла зрозуміти, що ж буде з Природою в майбутньому від такого необдуманого спілкування з нею. Постійно беручи від Природи, ми нічого їй не повертали. А це і є споживацтво, тобто життя за чийсь рахунок, нічого не повертаючи і нічим не компенсуючи.
Природа має здатність до свого відновлення. Однак у навколишнє середовище можна виділяти лише ту частину відходів від своєї життєдіяльності, яку Природа здатна регенерувати. “Надлишкову” частину відходів Людина повинна сама регенерувати або взагалі їх не виробляти, тобто впроваджувати лише безвідходні технології. Надмірна забрудненість навколишнього середовища вимагає від Людини енергійних дій з очищення, інакше Природа, рятуючи себе, знищить людину. Тож нашим обов’язком перед Творцем є повернути борги Природі і цим надати можливість майбутнім поколінням жити вже у гармонії з Природою.
Концепція розвитку Львова, робота над якою охоплює все ширше коло ентузіастів, якраз і повинна відгукнутися на заклик Папи Івана Павла ІІ щодо відмови від споживацької психології. Усі без винятку підприємства міста повинні в майбутньому працювати з використанням безвідходних технологій. Нам треба добре подумати над тим, які саме підприємства залишити у Львові, які розмістити на території області, а які цілковито ліквідувати або реорганізувати.
Враховуючи географічне положення Львова, слід відновити значення Львова як значного центру міжнародної торгівлі, розвинути міжнародну банківську діяльність. Архітектурна привабливість середньовічного Львова стане гарним додатковим стимулом для проведення міжнародних конференцій, виставок. До того ж, близькість Карпат, наявність унікальних мінеральних вод, низка замків навколо Львова є доброю базою для розвитку туристичного бізнесу. Але всі ці привабливі особливості стануть бізнесовою цінністю лише тоді, коли буде відреставроване і розвинуте до найвищих міжнародних стандартів комунальне господарство Львова і, в першу чергу, його підземна інженерна структура. Необхідно провести повну інвентаризацію наземних і підземних інженерних комунікацій і споруд, обновити комплексну карту геологічних і гідрогеологічних досліджень і тільки на основі повних знань про наше комунальне господарство, особливо про його підземну частину, можна приступати до розробки проекту реставраційних робіт. Саме реставраційних, бо середньовічне місто приготувало для своїх рятівників багато “тонких” сюрпризів.
Усі ці роботи вимагають не тільки величезних коштів, але й енергійного їх використання. Бо якщо ми не проведемо в найближчі терміни реставраційні роботи підземних інженерних комунікацій і споруд, не ліквідуємо всі карстрові утворення, не оновимо або зміцнимо фундаменти середньовічних будівель, втратимо те, що називаємо архітектурними перлинами Львова.
Кошти і технології для реставрації Львівського “підземелля”, на мою думку, можна знайти лише одним шляхом – оголосити Львів “відкритим” містом для країн, які будували Львів, та наших найближчих сусідів, тобто створити максимально сприятливі умови для інвесторів з Польщі, Австрії, Угорщини, Чехії і Словаччини, країн Балтії. Крім певної територіальної та ностальгічної спорідненості зі Львовом, ці країни мають власний досвід реставрації середньовічних міст. А для такого міждержавного діалогу Львову якомога швидше треба підтримати сучасне магдебурське право, тобто отримати право самоврядування.
Повертаючись до проблеми подолання споживацької психології, вважаю, що нашим науковцям варто подумати над створенням творчого колективу для розробки своєрідної доктрини оновленої любові, яка переконливо аргументувала б патологію споживацтва і сформулювала оновлені принципи комфортності буття на засадах природної доцільності жертви і самообмеження. Іншого шляху, здається, немає.
Потрібна наполеглива праця в цьому напрямку, потрібен пошук нових, здорових і привабливих ідей.
Та все ж класичний “матеріалістичний” приклад про зернину, яка гине, щоб дати життя багатьом новим зернинам, і євангелічний – про жертву Христа та Апостолів заради освяченого Благодаттю життя багатьох мільйонів, повинні бути в основі нових пошуків.
Таким чином, економічна складова Концепції розвитку Львова повинна надалі розвиватися насамперед на духовних засадах самообмеження та впровадження ресурсно-енергозберігаючих технологій у поєднанні з ефективними заходами для захисту навколишнього середовища на традиційних для Львова підприємствах. Ідеологічною основою цього повинен стати принцип відмови від споживацтва, принцип гармонізації стосунків Людини з Природою.
Відповідними для Львова, принаймні на першому перехідному етапі його розвитку, мали б бути традиційні виробництва, правда максимально трансформовані до сучасних потреб. Так, автобусобудівники мали б виробляти мікроавтобуси, сільськогосподарське машинобудування зобов’язане забезпечити молодого українського фермера технікою, приладобудівники – вітчизняними високоякісними побутовими приладами і апаратами. Близькі Карпати могли б стати потужною сировинною базою для виробництва шкіри, правда, попередньо варто було б налагодити їх первинну обробку на місцях. А Львівська академія мистецтв має можливості розробляти супермоделі для виробників взуття і одежі. Харчова, кондитерська, пивоварна галузі також мають досвід і гарні традиції, які потрібно розвивати і примножувати.
Хотілося б виокремити будівельну індустрію, яка разом з нашими архітекторами є в великому боргу перед Львовом. Візьмемо для прикладу вулицю Шевченка. Ця вулиця носить ім’я національного генія, а є одною з найбільш невлаштованих вулиць міста і своїми складами, військовими частинами та напівпрацюючими підприємствами справляє дуже гнітюче враження. А варто було б тут розмістити заклади культури, спортивні споруди, гарні житлові будинки, сквери тощо. І такого ж упорядкування чекають майже всі вулиці Львова.
А гроші? Де ж взяти гроші на все це? Бідна, але гарна і вихована дівчина, як правило, чекає лише принца на білому коні. А Львів?...
|
|
