BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 16-22 СЕРПНЯ 2001 року |


Український центр інтернет-реклами "ECHO"

ерзац-кохання

БОНДАРЕНКО

Сотні разів зарікався ходити у “чати”. Обітниця тривала місяці, рік, півтора... Електронне спілкування з невідомими особами – переважно протилежної статі – не може замінити реального.

...Цього вечора додому йти не хотілося. Варіантів було кілька. По-перше, піти в “Барабан” і просидіти вечір за пивом. По-друге, піти в “Останню барикаду” і пиття пива поєднати з безплідними дискусіями. По-третє, піти спати. Жоден варіант не подобався. Доводилося думати про щось інше. Не шукати ж справді “дівчинку за викликом”...

...Я увійшов у чат і одразу ж почав розмову з однією відвідувачкою, попередньо з’ясувавши, що вона – киянка. Розмова явно не клеїлася. Тому ми говорили про маркетинг в галузі шампунів. Про вина – вона, як і я, віддавала перевагу грузинським перед французькими. Взагалі ми виявилися майже ровесниками. Ми читали одні і ті ж книги, слухали одні і ті ж пісні, були виховані на одній і тій же радянській культурі, яку згодом, немов кістяк, обростили іноземним “м’ясом”. Ця “совковість”, яку з нас ніщо вже не витравить, була, як з’ясувалося, тим, що не просто єднало нас. Ми це вміли цінувати і, як нам здавалося, вигідно виділялися з середовища тих, кого презирливо називали у своєму колі “малалєткамі” ... Поступово розмова перейшла на Гайзінгу і Гайдеггера. “Я й не знала, що хтось ще, крім мене, читав Гайзінгу”. Поговорили про творчість Бродського – вона не могла сподіватися, що є ще якийсь вар’ят, схибнутий на Бродському... Одним словом, за якусь годину – при доброму конекті – ми знали практично все один про одного.

Проте забави такого типу дуже швидко набридають... “Якби наша бесіда мала іншу тональність – а я люблю бувати різним – я би тобі сказав просто: “Я тебе хочу!” – зізнався я. Вона негайно відгукнулася: “Якби наша бесіда мала іншу тональність – а я теж люблю бувати різною – я би сказала просто: “Я їду до тебе”. – “Зустрінемося?” – “Так. Де?” – “Біля Бессарабки”. І вона назвала відомий у Києві бутік у центрі міста.

Годинник показував за п’ятнадцять дванадцяту. За кілька хвилин метро закриється. Я йшов пішки, обминаючи дерев’яні паркани, якими було обгороджено будову. У мене було 15 хвилин. Плюс поправка на жіночу пунктуальність... По дорозі встигаю забігти і купити коробку бельгійських цукерок і пляшку дорогого грузинського вина...

... Ми довго говорили ні про що. Просто сиділи на камінні, видряпавшись угору стежками, про які я й не підозрював, і говорили. У душі було порожньо. Внизу, під нами, був Хрещатик. Київ – це дивне місто, в якому відчуваєш себе мешканцем безлюдного острова, таким собі Робінзоном Крузо. Була п’ятниця і так хотілося мати біля себе П’ятницю. Ми говорили максимально відверто. Для нас не було табу в розмові. І їй, і мені було порожньо і самотньо в цьому розпеченому літнім сонцем місті. Спека не спадала навіть уночі. Самотність не проходила навіть за наявності друзів...

... Коли стрілка доходила до другої ночі, я дістав вино. “Пити тут – це ж банально...” – сказала вона. “А ніхто й не пропонує пити тут”, – відповів я. “Це в тебе такий метод “знімати” жінок?” – вона дивилася дещо іронічно мені в очі. Я промовчав. “Тоді скажи мені – навіщо це тобі?” – “Тобі потрібне обґрунтування?” – “Так.” – “Ти його не отримаєш... Просто – їдемо до тебе... Здається, ти залишила вдома голодну кішку?” Вона усміхнулася і зухвало глянула знизу вгору своїми чорними очима, тріпнувши при цьому гривою чорного волосся: “Що ж, поїхали”.

...Зранку ми пили каву (вона хвалилася, що навчилася варити каву у Львові, де була лише двічі в житті). Ми були стомлені. “У тебе такі червоні очі...” – сказала вона. Я процитував Лорік Слюсак. “Цілу ніч я писала диктант поцілунками губів по твоєму тілу. Вранці, побачивши червоні підкреслення у твоїх очах, я зрозуміла, що в коханні не буває відмінників”... Вона спалахнула і сприйняла це на свою адресу... У відповідь було пущене щось їдучо-ахматовське, з непереборним духом фемінізму. Ранок загрожував перерости у протистояння двох культур... Нарешті ми порозумілися. Ми – надто схожі. У нас – надто багато спільного – аж до поглядів на світ і повного заперечення наявних в цьому суспільстві табу. Ми надто егоїстичні. Ми надто часто показуємо зуби і кігті – причому, чомусь саме своїм ближнім, чим завдаємо їм рани... Навіщо кусатися? Краще любитися. Здається, ця думка прийшла нам обом одразу.

“І все-таки. Навіщо це тобі?” – на прощання вона задала те саме питання. “Розумієш, ми з тобою – авантюристи за натурою. Цим усе сказано”. – “Розшифруй!” – “Не буду. Вийде щось або дуже банальне, або щось аж занадто розумне... Скажу лише одне: мене не цікавить мить чи одна ніч. І те, що було між нами, для мене є нормальним елементом нашого спілкування. Тебе як жінки. Мене як чоловіка. Такою є моя мораль. Я хочу прожити життя як гру, як авантюру. Поки що мені це вдається”...

“Мій філософе...” – прошепотіла вона, кобіта, яка теж була авантюристкою по духу. “Повір, мій філософе, я все-таки перевиховаю тебе. Ти станеш іншим”. – “Кращим?” – “Іншим” – пообіцяла вона, і несподівано-швидко гарячим язиком лизнула мої губи...

...Я знову зарікся заходити у чат. Я знову пішов на метро – у підземний світ безлюдного острова на ім’я Київ. Острова, де легше зустрітися в чаті, аніж в реалі... Колись я чув анекдот. Мовляв, сидять двоє діточок у пісочниці і один другого питає: “А в якому чаті познайомилися твої батьки?”. Колись це виглядало смішно. Зараз сміятися не хотілося. Дванадцять років тому я спілкувався з дівчиною по телефону – кожен вечір, виговорюючи масу грошей і потім латаючи свій скромний студентський бюджет. З самою дівчиною в реалі ми зустрілися лише двічі. Все решта – телефонні розмови. Під час третьої реальної зустрічі вона погодилася стати моєю дружиною... Техніка розвивається...

Ерзац-життя в ерзац-суспільстві... Ерзац-почуття і ерзац-кохання...

Кость БОНДАРЕНКО

POSTUP - ПОСТУП
№125 (783),
16-22 СЕРПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·"Це справа честі"
·У НОМЕРІ
·За лаштунками успіху

ПОГЛЯД
·Чи довіряєте ви лікарям?
·ерзац-кохання

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Бої в Олеську ще тривають
·Початок дванадцятирічної школи
·заходи
·"Це справа честі"
·Не підлягає продажу

ПОСТУП В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ
·Кому потрібні наші ліси?
·хроніка

ПОСТУП З КРАЮ
·Чи брав Кучма хабар у Лазаренка?
·Потебенько заговорить
·Антирухівський погром у Дніпропетровську
·Президент приторговував зброєю?
·Приготування коктейлів
·краєвид

ПОСТУП У СВІТ
·світоогляд
·Між "великим ударом" і нульовим варіантом
·Українські миротворці затримали албанців
·Сексом - по водяних проблемах
·Таліби борються проти "християнської змови"
·Коїдзумі спровокував відрубування мізинців
·Де закінчується Європа?

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Інтернет-кабель між Австралією й Америкою порваний якорем
·До зброї, панове галичани!
·Галaс навколо шини Pentium 4
·РС-news
·увага!
·ЗВОРОТНИЙ ЗВ"ЯЗОК
·Коротка історія протистояння: SirCam vs Symantec
·Windows Me: проблема з оперативною пам'яттю
·ШКОЛА МОЛОДОГО ХАКЕРА

ЮРИДИЧНИЙ ПОСТУП
·хроніка
·Красти стає все небезпечніше
·Перипетії справи ЛТБ розглядатиме суд
·Зброю знаходять у машинах та в сараях

АРТ-ПОСТУП
·Янівський цвинтар - чи не пора пошукати нового директора?
·Вежа зі слонової кістки у стилі постмодерн
·Аксінін як "культурний ворог"
·АНОНС
·Місце злочину - жовківська церква

КІНОПОСТУП
·Айвен Макгрегор не поїде в Голлівуд
·Мемуари Клінтона
·Свято, яке не завжди з тобою
·Бельмондо: Я не на останньому подиху
·Золотий леопард для Маурісіо Ск'ярра

СПОРТ-ПОСТУП
·СПОРТ-БЛІЦ
·Омельченко з Суркісом почали футбольне протистояння
·Українці "вимучили" датчан
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Г'ю Грант прощається з кіно?
·Врятуй!

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ