BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 16-22 СЕРПНЯ 2001 року |


Український центр інтернет-реклами "ECHO"

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Обсервації з Болгарії

Нє, не перевелися ще в нас патріоти. Працівники туристичної фірми “Алголь”, яка влаштувала нам із Юльцьою відпочинок у Болгарії, не на жарт спереживалися, жи на них тепер ляже відповідальність за відсутність обсервацій. І замість того, аби дати мені змогу мирно пражитись на сонці, завалили мене львівськими газетами. Аби я мав що обсервувати.

Львів’ян в Обзорі сила-силенна і то свідчить про зростаючий матеріальний рівень. Про останнє свідчить і той факт, що їдуть львів’яни до Болгарії вже без баняків, пателень, електроплиток і ящиків з мінеральною водою та питвом. Хоча трапляються маніяки, які привозять із собою ящиками “Первак”.

Не помічаю я за нашими галичанами вже того, що помічалося кілька років тому. Вони вже не приходять до ресторацій зі своїм хлібом, помідорами і питвом. Не відсипають в сірникові пуделочка перець під столом, не відливають си олії. А головне – не намагаються більше порозумітися з болгарами московським діалектом, а шпарять нагло по-нашому і, як треба, то повторюють фразу декілька разів.

Оскільки болгарський сервіс все ще не надто нав’язливий, то так чомусь ніхто в Обзорі досі не запам’ятав бодай кількох українських слів. Нє, то не турки, які можуть шварготіти на всіх східно-європейських мовах. Болгари переважно пофігісти і живуть в умовах значно гірших, ніж ми.

У ресторації вам можуть подати перепечену рибу і, коли ви попросите замінити її, будуть вдавати, що не второпали, або скажуть: “Няма”, і шлюс. А коли ви, так і не спробувавши того підгорілого делікатесу відмовитесь за нього платити, процідять: “Больше нє заповядайтє в наше завєдєніє”.

Ціле щастя, що тих завєдєній маса. Але і в інших вас може підстерегти прикрий трафунок. Ось ви замовляєте “овчарску” салату, яку вже їли не раз і знаєте, що вона посипана сиром і яйцем, а під сподом іно перець, огірки, помідори і мариновані печериці. Вам приносять дві порції тої салати, але вони абсолютно різні. В одній чомусь багато грубо нарізаної бульби, а в другій – кукурудза. Сиру і яєць – “няма”. Ви питаєте в офіціянтки, що вам подали, і з подивом дізнаєтеся, що обидві салати – “овчарскі”. Хоча на воко видно, жи то різні страви.

– Нє, я того їсти не буду, – гордо заявила чоколядова Юльця і ми подалися в іншу кнайпу.
А в іншій кнайпі сілись-мо за стіл, розкрили меню і замислилися, що си вибрати: “бобчета”, “попчета”, “дробчета”, “кебабчета” чи відразу “Гніздо Зарази”? Аж ту бачу – Юльця спалахнула жвавим рум’янцем і кокетливо провуркотіла: “Яйца на очи!”

Мені стало зле. На всяк випадок стис в руці виделку – буду ся боронив. Так просто не дамся.
– Ти добре подумала? – питаю в Юльці. – То, певно, щось дуже пікантне. Але яким же було її здивування, коли дістала на тарелі звичайну вокату яєшню. Мені відразу відлягло від серця.

Вечорами нарід в Обзорі дифілює на стометрівці, наминає східні ласощі і демонструє моди. З безлічі ресторанчиків лунають музика і пісні: болгарські, грецькі, турецькі, англійські, але трапляються і московські.

Одного вечора спацеруємо си з Юльцьов помежи тлумами і чуємо, жи на сцені під відкритим небом йде концерт і має власне виступати якийсь-там дитячий ансамбль з України. Біля сцени стояв автобус із дніпропетровськими номерами.

Ми наблизилися. На сцену вийшли діти, вбрані якось підозріло. Гримнула фанера, діти застрибали, і ось полинула над Обзором старовинна українська пісня “Хаванагіла”. Так принаймні могли си помислити болгари.

Але і то байка. Головне, що ціни тут не до порівняння з кримськими. Кільо персиків – 2-3 гривні, кавунів – 70 коп., півторалітрова пляшка вина – 5 грн. Житло від 2 доларів за ліжко, залежно від відстані до моря чи умов. Але коли вам житло підшукує турфірма “Алголь”, то маєте суттєву знижку на дорогу. Одне слово, 150 долярів цілком вистачить на 10 днів, враховуючи витрати на дорогу, харчування, проживання, вино, пиво і фрукти.

Незважаючи на дешевий алкоголь, п’яних мені не доводилося бачити, хоча вечорами усі рестораційки під відкритим небом забиті.

Лежачи на пляжі, інколи думаю собі, а як поживає в далекій Софії білодашний засланець Стефцьо Сенчук. Ту така спека, жи тілько море рятує, а він, бідачка, мусить пражитися на асфальтах, бо тота Софія, куди нашого Стефця вислали піднімати торгові стосунки, від моря дуже далеко.

Ту си ходиш розібраний, як до росолу. А бідний Стефцьо при гарнітурі і краваті мусит ся парити, як тота сарделька. Страшні муки хлоп приймає за гріхи свої. А якби був сів до криміналу, то вже мав би акурат амністію і гуляв си фай-дулі-фай по Львову. Бо і в нас тре’ торгівлю піднімати.

Але, може, панові Стефцьови вдасться вплинути на болгарський “общєпіт”. Наразі найпопулярнішою стравою є “Яйца на очи”. Кожен си думає про своє, а то іно воката яєшня. І будь ту мудрий.

Листи до Юзя

У вівторковому “Поступі” цілу сторінку відведено для читацьких листів. Друкуються там і листи до Юзя. Чесно кажучи, мені ця сторінка дуже подобається, і я саме з неї починаю читати вівторкове число.
У полемічному листі Ігоря Калинця до мене пишеться, що інколи пан Ігор тоті мої обсервації не може стравити. Це тоді, коли я висловлюю якісь аж надто контраверсійні думки.

Отже, пан Ігор не згодний з моєю оцінкою фільму “Нескорений”, оскільки цей фільм “чи не найбільший наш ідеологічний здобуток за останнє порожнє на українські фільми десятиріччя”.
Відразу на гадку спадає приказка: “На безриб’ї і рак риба”.

Але то так виглядає, що і пан Ігор має рацію, і я від своєї не відмовляюся. Ніхто не заперечує – просвітянські фільми з національною ідеологією потрібні. Їх можна використовувати з виховною метою, влаштовувати шкільні культпоходи і т.д. Але чи варто з ними рипатися на кінофестивалі, аби викликати кпини?

Пан Ігор пише, що фільм його схвилював до сліз. Але чи то є критерій оцінки мистецького твору?
Мене, наприклад, зворушували твори Андрія Чайковського. Я й досі зберігаю захоплені дитячі спогади про них. Але ж їх неможливо поціновувати за шкалою високої прози.

Так само, як і поезію Симоненка або Сосюри. Зворушує, але призначення її, як казали латиняни, тільки pro domo sua (для хатнього вжитку). І пан Калинець у своїй творчості теж чомусь відмовився писати для народу. Чому? Це ж так приємно – зворушити читача, закликати любити Україну, витиснути сльозу, чи й самому заридати. Натомість бачимо поезію інтелектуальну, метафізичну, що викликало значне розчарування трудових мас. Адже вони розкупили першу книгу Калинця в надії причаститися чогось патріотичного, чогось такого, що надавалося б до деклямації за святково накритим столом чи для напучування дітям. І зазнали поразки, бо не вгризли. І я сам спілкувався з такими особами, які казали мені: “А що таке Калинець? Якесь воно таке заплутане, туманне...” Одне слово, “таваріщ нє понял”.

Це все одно, що пояснювати Радзієвському, у чому велич Шульцової прози.

Але разом з тим я не заперечую, що потрібні й поети для народу. Правда, не варто їх пропагувати на Заході. Ефект буде таким самим, як і з поганеньким віршарем Шандором Петефі.

Щодо фільмів, то маємо те, що маємо – примітивні патріотичні фільми і жодного за роки незалежності фільму, вартого уваги Каннського фестивалю.

“Нескорений”, звісно, вище стоїть за “Роксолану” або “Чорну раду”, але до фільмів Іллєнка йому далеко. Ви пишете, що “фільм рятує байдужу або знищену душу передовсім молодого українця”. Але водночас орієнтує на дуже прості й приступні мистецькі вартості. Абсолютна втрата орієнтації в тому, що може бути вартим уваги Заходу, веде до необдуманих вчинків та інфантильних гасел на зразок “світова велич Шевченка” або Франка. Це не відповідає дійсності. А до необдуманих вчинків належать майже всі наші спроби висунути якогось українського письменника на Нобеля. Зазвичай висовують не того.

І ось ми плавно підійшли до Шульца. Бо пан Ігор пише, що я не уточнив, “чому Шульц у культурному світі відоміший від Франка”. Але такий сумний факт. Про Шульца видано десятки монографій на Заході різними мовами. До присудження Нобеля Чеславу Мілошу Шульц поряд з Гомбровічем належав до письменників, твори яких перекладалися з польської літератури найчастіше. На жаль, про Франка написано за кордоном значно менше.

Викрадення фресок спричинилося до того, що про Шульца заговорили в усьому світі. Але вже не на сторінках літературознавчих досліджень, а в газетах. І тепер чимало щирих українців дивуються, звідки стільки галасу. “Невже той митець Бруно Шульц заслуговує на епітети, якими ми нагороджуємо наших геніїв Івана Франка і Тараса Шевченка?” – пише до мене в листі читач К. Петришин, – “Любителям-шанувальникам усього не нашого, всього чужоземного час опам’ятатися і перестати своєю рабською поставою ганьбити гідність українців перед багатими дядечками з-за кордону”.

Для пересічної людини збагнути геній Шульца неможливо. Його проза просто не надається для читання на канапі, як і проза Джойса, Беккета, Борхеса чи нашого Ігоря Костецького. І якби в Дрогобичі порядкували не рагулі, а люди мудрі, то місто із культу Шульца тільки б скористало, як користають інші міста з того, що на їхніх теренах мешкали великі митці.

Так само, як і за старих совєцьких часів знаходяться люди, що будуть застерігати “любителів усього ненашого” опам’ятатися. Їм ніколи не допетрати, що Шульц НАШ! Як і Захер Мазох, Йозеф Рот, Шмуель Аґнон, Вінценз... Всі вони жили на цій землі і оспівували її.

А щодо Шульца – “не нашого” і “чужого” – то маємо парадокс. Чомусь тільки йому забаглося з такою любов’ю описувати всі закамарки, вулички й ринки старого Дрогобича. Наші щирі українські писаки цього не зробили. Тому-то Дрогобич завше буде асоціюватися для інтелектуальної Європи з Шульцом.
Ми любимо галасувати про те, що Львів, як і Дрогобич, як і Станіслав – міста українські. І на доказ цього оздоблюємо їх безвартісними з мистецького погляду пам’ятниками. Але коли комусь захочеться дізнатися, як виглядали ці міста в давнину, то йому доведеться звертатися зовсім не до українських джерел, а до польських, єврейських або німецьких. Наші щирі патріоти не залишили нам своїх мемуарів чи описів.

З подивом дізнаюся зі статті Ольги Лобарчук, що “село Затемне Короснянської сільської ради прославив на всю Європу Гриць Совків. Гриць, як пам’ятаєте з оповіді його земляка, не менш знаменитого гумористичного героя театру “Не Журись” пана Дзюня ( в миру Богдана Рибки, родом із сусіднього Коросна), їздив до Канади ще за часів Радянської влади”. Я переважно з кобітами не сперечаюся, бо з того ніц доброго не виходить. Але ту ся стримати тяжко, бо пан Дзюньо нігди про Гриця Савківа (а понад то про “Совківа”) нічого не оповідав, а робив то Остап Федоришин, коли ще пана Дзюня в “Не журись!” і духу не було.

Оповіла про те, як святкував свій день народження Ян Табачник – “давній приятель “Молодої Галичини”. Я не певен, що газета добре зробила, сповістивши галичан про своє приятелювання з Табачником, якого правдиві галичани мають глибого десь.
А згадавши, що Табачник – добрий приятель сімейства Кучм, можна запідозрити, що в цьому випадку справджується приказка: кумпель мого кумпля є і моїм кумплем.

У рубриці “Цей веселий, веселий світ...” надруковано “Аферизми” Романа Паньчишина. Видно, редакція, читаючи їх, животи понадривала, коли вирішила помістити в колонці гумору. Але чомусь мені було не до сміху.

“Як помирати, то з музикою”, – сказав пенсіонер і включив. Програвач”.

Ну, думаю, може далі буде щось смішніше. Але так виглядає, жи второпати щось у тих бздурах неможливо.

Ну от наприклад: “Якщо викладач чує від студента запах алкоголю, це натяк, що він хоче запросити тебе в кабак” . Хто тут “він”? І чому “тебе”? З таким самим успіхом можна було написати й “мене”. Але смішніше від цього не стало б.

Навпаки, хочеться ридати від подібного гумору: “Дружба солов’я і бузька – це змова проти дівчини”. Ні, це не для мого розплавленого сонцем мозку.

Але на тій самій сторінці дізнаюся про існування ві Львові вулиці Круп’ярського – бічна Личаківської. І відразу почав си пригадувати, що мені про достойного пана Круп’ярського відомо і чим він прислужився для нашого міста, жи вулицю його іменем назвали. Та так нічого згадати не вдалося.

Але подумайте – що ся робе! Вже вулицю Круп’ярську перейменували на вулицю пана Круп’ярського, а ніц про то в пресі не писалося. Так, чого доброго, і пам’ятник тому добродію поставлять, а ніхто не буде знав, за що.

POSTUP - ПОСТУП
№125 (783),
16-22 СЕРПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·"Це справа честі"
·У НОМЕРІ
·За лаштунками успіху

ПОГЛЯД
·Чи довіряєте ви лікарям?
·ерзац-кохання

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Бої в Олеську ще тривають
·Початок дванадцятирічної школи
·заходи
·"Це справа честі"
·Не підлягає продажу

ПОСТУП В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ
·Кому потрібні наші ліси?
·хроніка

ПОСТУП З КРАЮ
·Чи брав Кучма хабар у Лазаренка?
·Потебенько заговорить
·Антирухівський погром у Дніпропетровську
·Президент приторговував зброєю?
·Приготування коктейлів
·краєвид

ПОСТУП У СВІТ
·світоогляд
·Між "великим ударом" і нульовим варіантом
·Українські миротворці затримали албанців
·Сексом - по водяних проблемах
·Таліби борються проти "християнської змови"
·Коїдзумі спровокував відрубування мізинців
·Де закінчується Європа?

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Інтернет-кабель між Австралією й Америкою порваний якорем
·До зброї, панове галичани!
·Галaс навколо шини Pentium 4
·РС-news
·увага!
·ЗВОРОТНИЙ ЗВ"ЯЗОК
·Коротка історія протистояння: SirCam vs Symantec
·Windows Me: проблема з оперативною пам'яттю
·ШКОЛА МОЛОДОГО ХАКЕРА

ЮРИДИЧНИЙ ПОСТУП
·хроніка
·Красти стає все небезпечніше
·Перипетії справи ЛТБ розглядатиме суд
·Зброю знаходять у машинах та в сараях

АРТ-ПОСТУП
·Янівський цвинтар - чи не пора пошукати нового директора?
·Вежа зі слонової кістки у стилі постмодерн
·Аксінін як "культурний ворог"
·АНОНС
·Місце злочину - жовківська церква

КІНОПОСТУП
·Айвен Макгрегор не поїде в Голлівуд
·Мемуари Клінтона
·Свято, яке не завжди з тобою
·Бельмондо: Я не на останньому подиху
·Золотий леопард для Маурісіо Ск'ярра

СПОРТ-ПОСТУП
·СПОРТ-БЛІЦ
·Омельченко з Суркісом почали футбольне протистояння
·Українці "вимучили" датчан
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Г'ю Грант прощається з кіно?
·Врятуй!

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ