Аксінін як "культурний ворог"
МИТЕЦЬ
Ігор КЛЕХ
Безсумнівний і остаточний спосіб поховати художника – це говорити про нього тільки хороше.
У тому, що це недостатньо великий і послідовний художник, не сумнівається ніхто, але мова піде про спокусу його творчості, про деякі його духовно небезпечні риси. На жаль, можливість такого підходу санкціонував він сам, тому що вірив у проявлення сенсів, прагнучи бути не стільки митцем, скільки послушником і вчителем, аналітиком і пророком, прагнучи точно знати і володіти такими речами, точно знати які і оволодіти якими неможливо, і спілкування з якими потребує виняткової щирості, проникливості і такту.
Слід зауважити, що це була загальна хвороба 70-их, найвища нота, яку взяла і “офіційна” , і “неофіційна” культура того часу. То були пошуки сенсу прихованого, онтологічного, єдина можливість перебування в історичному обвалі. Ключове слово тої доби – “вічність”.
Або ще так: Людина в пошуках сенсу.
Ще в кінці 70-их почали здогадуватися, що це не “висока хвороба”, – але яким ганебним фіналом, яким дешевим розпродажем Логосу завершилося це захворювання через 10 років, тобто вже наступної доби.
Гессе, Булгаков, Тарковські – який вишуканий пароль і яка езотерична розпуста розвинулася на цьому грунті, яке ремесло і еклектика, які видивляння до втрати свідомості, яке нечуване словоблуддя.
Ось один із витоків німоти, яка вразила незабаром – на тлі найрізноманітнішого тріскотіння порожнечі – культуру.
Аксінін, від прізвища якого пощипує віддаленим аскорбіновим присмаком безбатченківщини, підніс ім’я Олександр (а всі, хто читав Павла Флоренського, знають, до чого це зобов’язує) і, змайструвавши із двох “А” клепсидру відміряного собі часу, поїхав до тодішньої столиці графіки – Таллінна, щоб розмовляти із Тинісом Вінтом...
Від Свіфта, Кафки, Керрола до розшифровування книги №1 тої доби, “І Цзин”, – такою є логіка аналізу Аксініна. Лінія аналітична, той же провідник: є струм, нема струму. Аксінін як митець замкнутих фігур усе прогресував, роботи його ставали дедалі лаконічнішими, влучнішими, стильнішими, штриховка – все щільнішою.
Так, сидячи у закутку в бабусиній кофтині, церують панчоху на жарівці.
Він багато працював.
А коли вам сниться сон про роботу – треба продовжувати цю справу. Це означає, що пробудження близько.
Тоді був йому посланий будильник такої страшної сили, проспати який він уже не міг.
1986 р.
Олександр Аксінін народився 2 жовтня 1949 року у Львові. У 1972 році закінчив навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова (тепер Українська академія друкарства) за спеціальністю “оформлення й ілюстрування книжок”. У 1972 -1973 роках працював художнім редактором в обласному управлінні у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі, у 1974-1977 роках був художником-конструктором у Львівському художньому відділі бюро Мінлегпрому. Працював у царині станкової і книжкової графіки, екслібрису. Персональні виставки – у Таллінні (1979, 1986), Лодзі (1981,1985), Варшаві (1984), Пскові (1985), Львові (1987), Малборку (1988). Брав участь у колективних виставках графіки на батьківщині й за кордоном. На міжнародному бієнале “Малі форми графіки” (Польща, Лодзь) двічі (1979, 1985) був відзначений Почесною медаллю. Трагічно загинув 3 травня 1985 року.
|
|
