Вежа зі слонової кістки у стилі постмодерн
ВИСТАВКА
Наталія КОСМОЛІНСЬКА
Хоча творчість Олександра Аксініна значною мірою сприяла європейській славі львівської школи графіки 70-80-их років ХХ століття, але радше як регіональний чинник, аніж естетико-формотворчий.
Об’єднавши здобутки складно-підрядної техніки класичного європейського офорту із символікою східної філософії, Олександр Аксінін ретельно сконструював свій окремий світ та облаштував і продумав його в кращих традиціях постмодерну, який на той час саме структуризувався. Рефлексія з приводу модерністської концепції світу як хаосу, посилена умовами існування у силовому полі системи радянського абсурду, спричинила добровільну герметизацію художника у цьому віртуальному світі, посуваючи в такий спосіб центр зацікавлень автора з площини “естетика і політика” у площину “естетика і світова культура”. У поєднанні з відмовою від європоцентризму і етноцентризму та зацікавленням проблематикою, характерною для країн Сходу, такий авторський підхід працював на ідею антиієрархічного культурного релятивізму, стверджуючи цінність і рівноцінність усіх граней творчого потенціалу людства. Це створювало навколо творчості Олександра Аксініна постійне коло шанувальників (інтелектуалів, неформалів, представників андерграунду) та зумовлювало постійну ворожість до Олександра Аксініна з боку офіційного радянського мистецтва.
Естетика Аксініна принципово (в умовах соцреалізму) антисистемна, адогматична, вільна від жорсткості і замкненості ідейної структури. Суб’єкт як центр системи уявлень і джерело творчості розпорошується, його місце займає універсальна мета-мова підсвідомості, яка концентрує різноманітні традиції і культурні коди за логікою сновидінь. У той же час система мистецького вислову автора залишається незмінною упродовж усього життя, вдосконалюючись лише в технічному виконанні. Незалежно від теми кожного окремого твору, серії творів чи індивідуальних рис особистостей, яким присвячено численні екслібриси, вся його творчість скидається на розкадровку одного-єдиного фільму. Зацікавленим пропонується безконечне інтелектуальне блукання в лабіринті безконечного універсального тексту з орієнтацією на весь арсенал світової культури в естетичному сенсі і на ідеї універсального гуманізму – у філософському. Ця конструкція цікава як для тих, які здатні відчитати весь її метафорично-символічний ряд, так і для тих, які його не розуміють, сприймаючи лише мелодику екзотичної форми. Саме в цьому причина постійного зацікавлення творчістю Олександра Аксініна, хоча без особи самого художника його світ нагадує чарівну музичну скриньку, віртуозно сконструйований механізм якої захоплює, але мелодії не розчути. Бо ключика загублено назавжди...
|
|
