Янівський цвинтар - чи не пора пошукати нового директора?
НЕКРОПОЛЬ
Ольга НАВАГІНА
Янівський цвинтар у Львові вдвічі молодший від Личаківського, тож і пам’яток на ньому значно менше. Здавалося б, що така ситуація зобов’яже цвинтарне керівництво до подвоєної уваги до них. Та ба! Навіть про побіжному огляді спостерігається низка упущень при збереженні пам’ятників. А, як відомо, відповідність керівника його посаді визначається не тільки усвідомлення власних обов’язків, а й здатністю їх виконувати. Так принаймні вважається у Європі, до якої ми рвемося з усіх своїх вельми дистрофічних сил.
Так, на надгробку найбільшого галицького поета ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича відірвані всі бронзові літери напису. Незважаючи на всю скандальність цього випадку, його можна спробувати витлумачити віддаленістю Антоничевої могили від центральної алеї. Але у 60 метрах від вхідної брами, де сторожка й ціла зграя собак, на могилі Ірини Таран знищена скульптура роботи Луїзи Штернштейн. Постає логічне питання: чому собаки, чуючи підозрілу метушню (аби розрізати навіть порожнисту скульптуру з міліметрової мідної бляхи, треба бодай півгодини) не здійняли тривоги? Хіба що “пилярі” були цвинтарним псам добре знайомі...
Те ж саме спостерігаємо на могилі художника Валерія Гнатенка (автор пам’ятника – В. Кулик). Тільки завдяки сумлінному ставленню скульптора до свого ремесла злодієві не вдалося віддерти всіх бронзових деталей надгробка. Уже не кажу про те, що саме перед Гнатенковою могилою з поблажливості керівництва цвинтаря (а, може, й не тільки поблажливості?!) влаштовано смітник.
Не буду докладно зупинятися на стані пам’ятників нехристиянської частини кладовища, де через відсутність близьких родичів багатьох там похованих крадії чинять справжній “беспредел, перерастающий в запредел”. У той же час в передній частині цвинтаря, від вулиці Шевченка, новоявлені скоробагатьки суцільно забудовують алеї гробницями-бомбосховищами (інакше й не назвеш), донести до багатьох з них небіжчиків вимагатиме справді акробатичних вправ. Але у цьому випадку все ясно: “деньги есть – ума не надо”. Про інтелектуальний рівень власників цих новітніх гробниць може свідчити замковий камінь однієї з усипальниць. Там, де шляхтичі вміщували родинний герб або скорочення латинської фрази “Богу найкращому, найбільшому”, тепер спостерігаємо вирізьблену в мармурі прекрасного гатунку (вірменському, а, може, й бельгійському)... гітару. От воістину – “какое время на дворе, таков мессия”! На тлі такої декорації лише дрібним непорозумінням видається напис на хресті в нововідбудованому стрілецькому меморіалі “Президент Кость Левицький”. А хто ж тоді Петрушевич?!
І якщо вже зайшла мова про цвинтарні неподобства, хочу звернути увагу на одну деталь справді краще поставленого (бо він – музей-заповідник) Личаківського цвинтаря. Було б цілком не зле, якби його муніципальні охоронці хоч би зрідка відклеювалися від стільців й виходили за цвинтарну браму, де зграя майбутніх карних злочинців (років поки що по 9-10) проходить практику свого майбутнього ремесла, вимагаючи у кожної польської туристичної групи, яка прибуває на екскурсію, грошових подачок. І в найдоброзичливішого гостя не буде гарного враження від дзеркальної чистоти паркетів у помешканні, якщо він перед порогом стане у неприбрану купу лайна.
|
|
