ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
Львів може і повинен бути першим!
З приємністю прочитав статтю Романа Лозинського “Повільно, невпинно і впевнено...” (“Поступ”, ч.108)
Факти у статті наведені невеселі, але тішить глибина аналізу. Раніше матеріали на мовну тематику “грішили” поверховістю (маю на увазі не тільки і не стільки “Поступ”, скільки інші львівські видання).
А тут чи не вперше розставлено крапки над “і”; знаємо тепер перелік проблем, над якими варто попрацювати. Тому і я підтримав би ідею Володимира Вітковського (“Поступ”, ч.116) про необхідність започаткування недержавного інституту національного відродження.
Львів може і повинен бути першим!
Хотілося б частіше зустрічати в “Поступі” матеріали про мовне відродження інших народів. Відомо, що свого часу непрестижною була латвійська в Латвії, естонська в Естонії, чеська в Чехії. Литовська еліта спілкувалася польською ще століття після розвалу польської держави.
Отже, належність тієї чи іншої держави — фактор важливий, але не визначальний. Коли Фінляндія опинилася у складі Росії, шведська громада цієї країни випросила в російського царя указ про заборону книгодрукування фінською мовою. Однак згодом, отримавши незалежність, фіни все-таки погодилися із державним статусом шведської мови (поряд з фінською). Коли, на якому етапі фіни “помирилися” зі шведами, вибачили їм вороже ставлення до своєї мови? І про це хотілося б дізнатися зі сторінок “Поступу”.
Але матеріали повинні подаватися так, аби відчувався зв’язок з Україною, з нашими мовними проблемами. Читач повинен навчитися думати, аналізувати... “Зелену дорогу” аналітикам на сторінках “Поступу”!
Сергій Лащенко, Львів
Про вшанування родини Шептицьких
Після ознайомлення зі статтею Івана Гора про вшанування родини Шептицьких у Прилбичах (“Поступ”, №116) хочу висловити деякі свої думки щодо згаданих мармурових таблиць у родинній каплиці Шептицьких.
Таблиці з епітафіями роду Шептицьких у Прилбичах були вмуровані в стіни каплиці, у підземеллі якої знаходилися поховання. Незважаючи на те, що в радянський час каплиця була завалена мішками з дустом, який вкривав усю її підлогу, і заповнював підземелля і вона стояла практично відчиненою, мармурові таблиці з епітафіями були на стінах, за винятком одної-двох відбитих, які тут же валялися в дусті.
Усього їх було до 6-8 з іменами похованих родичів Митрополита, у тому числі його батьків. На кожній таблиці було, здається, по два прізвища з гербами і надмогильними написами. Я бачив їх приблизно 15 років тому. Не сумніваюся, що все це “зберігалося” у такому стані до початку відновлення каплиці.
Напередодні свята у 1991 р., уже в незалежній Україні, каплицю було поштукатурено, побілено, прикрашено українськими образами і вишиванками, але епітафії похованих з польськими написами зникли. Не побачив я їх і тепер, через 10 років на вшануванні 136-их роковин Митрополита і його брата — Блаженного мученика Климентія. Усі мої спроби з’ясувати хоч щось про долю епітафій на святкуванні були марними. Зрештою, п. Іван Карпа, голова районної ради, уродженець Прилбич, сказав мені, що таблиці були частково передані до історичного музею у Львові, а частково — п. Оксані Гайовій в архів. Пані Оксана виступала на святкуванні з гарною історичною довідкою про рід Шептицьких і згадала про епітафії, але не розповіла про їх долю...
Крім цього, користуючись нагодою, хочу згадати про родинний костел, де хрестили Шептицьких, який стоїть зруйнований у селі Терновиці (колись Брухналь) неподалік від Прилбич і про який чомусь ніколи не згадують. Костел св. Трійці був побудований у 1650 році на кошти коронного обозного Миколая Стогнєва. В архітектурному плані він виділяється наявністю на фасаді тосканських пілястрів і аркадових віконних ніш, характерних ще для волоської церкви у Львові, костелів Бернардинів і Кларисок. Подібну декорацію склепінь і просторове розміщення мають костели в Немирові і Яворові.
Немає сумніву, що костел відігравав оборонну роль містечка Брухналі під час частих татарських нападів і, зокрема, під час другого приходу військ Б. Хмельницького в Галичину, коли містечко Брухналь перестало існувати і перетворилося на село.
Наприкінці ХІХ століття власники Брухналя Ян і Софія (з Фредрів) графи Шептицькі доклали багато зусиль для оздоби костелу. У 1871 р. було виготовлено новий амвон, у 1883 р. художник Свобода відновив образ Св. Трійці в головному вівтарі. У 1887 році Софія Шептицька намалювала образ Найсвятішого серця Ісуса до бічного вівтаря і відновила інші образи.
7.12.1944 відділи УПА спалили частину Брухналя (очевидно, заселену поляками) і зруйнували костел, який стоїть до нашого часу і який видно з вікон автобуса, що їде яворівською трасою.
Дочка розстріляного радянськими солдатами брата Митрополита, який відмовився від втечі, врятувалася, сівши на невеликий літак напередодні приходу більшовиків. Очевидно, це вона написала книжку: “Szeptycka, Bruchnal i jego dziedzice. Monografia z XV-XVII wieku”, Poznan, 1946 (wpis w posiadaniu avtorky), якою користувалися автори збірника “Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach Wschodnich dawnej Rxechypospolitej”, t. III, Krakow, 1995, і яку використав я в цьому листі.
Ігор Божик, лікар, смт. Івано-Франкове
Ода пляшці
Письменник Фелікс Кривін одну зі своїх гуморесок починає словами: “Пляшку судили за пияцтво, а вона, як з’ясувалося, невинна”. Щодо реального життя, то вона дійсно ні в чому не винна.
Що мене спонукало до цієї думки? А забрудненість львівських вулиць і майданів порожніми скляними пляшками. Можна припустити, що імпортні нікому не потрібні, але їх долю розділили і наші вітчизняні. Чому ж порожні пляшки стали безпритульними? Цьому посприяла ринкова система, яка розірвала ланцюжок між постачальниками продукції в пляшках і магазинами.
А чи знаєте ви, при якій температурі пісок перетворюється на скло? При 1400 С. Скільки при цому спалюється дорогоцінного газу, адже піч працює цілодобово. Для виробництва скла використовують найкращі кварцові піски, поташ і окиси металів. До цього додайте заробіток виробника. І все інше, пов’язане з обслуговуванням виробництва. Наприклад, за радянської влади японці закуповували в нас мінеральну воду в скляних пляшках: не стільки заради води, скільки задля пляшок.
Зараз пляшку приймають в імпровізованих пунктах по 5 — 10 копійок. Кому хочеться морочити голову за ці гроші? Ми їх викидаємо в смітник або (дуже ліниві) лишаємо в під’їздах. А діти на подвір’ї потім змагаються, хто далі закине пляшку. Скрізь можна побачити бите скло. У руках бандита пляшка — небезпечна зброя. Деколи порожня пляшка може потрапити в наше вікно.
А із пластмасовою тарою повний нонсенс. Брудні порожні пляшки зі смітників витягають бомжі, безробітні та деякі пенсіонери. Нашвидкуруч миють їх холодною водою та продають на базарі. Ми з вами купуємо в них олію, молоко тощо. Зараз на вулиці спека, і треба подумати про наслідки цього, бо холера не змусить себе довго чекати. Що робити? Щоби зло попередити — треба зібрати ці пляшки і спалити. Майже за Грибоєдовим. Може, не спалити, а пустити під прес. Тут важливий не засіб, а результат. Невдовзі розпочнеться новий навчальний рік, то не варто втрачати нагоди.
Ви запитаєте: “А до чого тут пляшка? Вона ж не винна”. Правильно. Ода не пляшці, а нашій безгосподарності.
М.Правдіна, Львів
Хочемо залишити нащадкам наш Львів ще прекраснішим
Прочитавши Ваше звернення до львів’ян щодо підтримки ідеї реконструкції площі Галицької (“Поступ”, ч.115 від 28.07.01.), робимо свій внесок, бо хочемо залишити нащадкам наш Львів ще прекраснішим, ніж він є сьогодні. Також закликаємо інших громадян, організації, партії зробити свій посильний внесок до благодійного фонду збереження історико-архітектурної спадщини м. Львова в банк АКБ “Львів” — “На благочинний внесок спорудження пам’ятника князю Данилу Галицькому”.
від ініціативної групи Галицького осередку Партії реабілітації тяжкохворих України:
Г. Бурбан, Ф. Поліщук, Львів
Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.
Банально? Звісно, але краще від класика навряд чи скажеш. У минулих числах “Поступу” йшлося про стихію, яка спіткала Самбірський, Старосамбірський і Турківський райони. Найбільше від повені постраждав Старосамбірський район. Встановлено остаточні розміри збитків — 30,5 млн. грн. Старосамбірський район перетворився на зону стихійного лиха.
На сьогодні збудовано міст в
с. Верхній Лужок і повністю відновлено рух на автомобільній трасі “Львів-Ужгород”. Розпочато будівництво тимчасового переходу через р. Дністер у Старому Самборі. Ведеться будівництво моста в
с. Стрілки через Ясеницю. Попри те, в аварійно небезпечному стані залишається близько десяти житлових будинків. А не за горами осінь та зима. Район відвідали обласні достойники різних рангів, які закріпили відповідальних за аварійними об’єктами і спромоглися виділити аж 55 тисяч грн. Відчуйте різницю. Тим паче, що з обіцяних Києвом 1,7 млн. грн. для ліквідації наслідків попередньої повені, яка спіткала район кілька місяців тому, надійшло лише 850 тис. грн., які розділили між “Облавтодором” і “Облводгоспом”.
Залишалася надія на візит у зону лиха міністра з надзвичайних ситуацій Дурдинця. 2 серпня літак міністра приземлився у Львові і після наради взяв курс на Київ. Даремно весь день виглядали міністра місцева влада, преса та жителі потерпілих сіл.
Місцеві мешканці сумно жартують, що тільки витрати на пальне автомобільних кортежів чиновників різного рівня, які відвідали район з моменту стихії, плюс пальне на літак міністра, який долетів до Львова, могли б суттєво допомогти району.
Йосип Маланяк, Самбір
“Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене”
Скільки людей, з одного боку, неначе вірять у Бога, ходять до церкви — приходять до “столу Господнього” і водночас не цураються “чаші бісівської”! Розпуста, алкоголізм, наркоманія, злочинність, обкрадання ближнього, взаємоненависть — все це запанувало нині в Україні, отруюючи людські душі і серця.
Ми ж — ходимо сліпцями. І шукаємо винних, і злословимо на свого ближнього, і обурюємося нещастями, зубожінням, всіма бідами, а не наважуємося заглянути у власну душу.
І не підозрюємо, що всі ці лиха (насамперед — тяжкі хвороби) є наслідком відступництва від Бога як окремий осіб, так і цілих народів, опанованих жадібністю і гріхами.
Повені та засухи, землетруси й інші катаклізми — все це наслідок людського егоїзму, захланності та зневаги до Божого творіння, а найперше — зневіри в Божу ласку та Його волю.
Подивімося довкіл: скільки так званих “екстрасенсів, ясновидців” та різного роду “цілителів” сьогодні обплутали своїми тенетами наших земляків... Люди, немов загіпнотизовані, йдуть на сатанинські оргії, названі “сеансами”, віддають в руки аферистів рідних дітей, потім оплакують непоправні втрати (див. “Поступ”, ч. 114 від 27.07.01. — ред.) , хоча Христова наука застерігає всіх перед хитрістю лукавого. Двотисячолітня історія християнства наводить безліч прикладів повернення з Божої ласки до життя невиліковно хворих, підняти на ноги яких відмовлялися навіть найдосвідченіші лікарі.
Але повернення до життя та здоров’я можливе лише завдяки глибокій та непохитній вірі в Бога! Однак наша преса уникає розповідей про всі ці відомі факти, про чуда справжньої Божої ласки, натомість за нечисті гроші уміщує рекламу сеансів різних “цілителів”, а непевні у вірі люди купуються на цю облудну пропаганду. Як наслідок — втрата близьких і повне зубожіння (“цілителі” обкрадають людей до нитки, навіть забирають помешкання, виштовхуючи нещасних на вулицю). Це також втрата власної душі.
Чи може зцілити той, що лається? Чи той, хто зневажає Христа, відверто поклоняючись сатані?
Минає рік, два, п’ять — і “зцілені” цими “цілителями” люди перетворюються у повну руїну, усвідомивши, що тепер надіятися на будь-яке зцілення дарма. І скорботно волають, що “цілителі” забирають енергію пацієнта (так званий “енергетичний вампіризм”), використовуючи дію демонічних сил (кажуть, що з “космосу”). Бо онтологічних причин хвороби екстрасенси подолати не можуть, а лише засобами гіпнозу, “чорної магії” перерозподіляють енергію зі здорового органу у хворий, унаслідок чого нібито настає полегшення, але невдовзі виявляється зруйнованим весь організм.
Засоби “чорної магії” були відомі людям здавна, як і те, що після такого “лікування” допомогу може надати священик-екзорцист, оскільки особа, підвладна впливові екстрасенса, перебуває у стані не тільки фізичної, а й душевної хвороби, що настала через відступництво від Бога.
Над фактами духовного та фізичного руйнування духу і тіла повинен задуматися кожен, кожен повинен запитати себе і ближнього:
“Чому звертаєшся до слуг олжі — екстрасенсів, ясновидців, цілителів, на кого надієшся — на видимих слуг диявола? Чому стаєш спиною до свого батька-творця, який дав тобі земне життя? Але яка Твоя вічність?...
Брате, сестро, не спімо!
У нашій волі зробити цей перший крок — зупинити засилля сатанізму, яке опановує душі маловірів у стані відчаю. Протестуймо проти фальшивих реклам, публікацій, оголошень у засобах масової інформації, які продаються за гроші нечестивого, і домагаймося припинення цих пагубних практик.
Молімося до Творця за своїх рідних, друзів, бо в цьому спасіння нашої багатостраждальної України.
Отож, не будемо гнівити Господа, “...чи ми міцніші від Нього?” (1 Кор. 10. 22)?
Перший крок до очищення — у поверненні довіри до Бога, який так безмежно вас любить!
Священослужителі всіх конфесій, члени товариства “Апостольської молитви”.
Комітет захисту християнських пам’яток України, миряни.
Редакція залишає за собою право скорочувати листи читачів. Публікація листів можлива лише за умови вказання зворотної адреси або телефону. Не завжди думки, висловлені в листах, збігаються з думкою редакції.
|
|
