Апофеоз Бетховенівського духу
Завершився львівський фестиваль музики "Обніміться, мільйони..."
музика
Яким ГОРАК
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Іван Франко
Ідея виконати в циклі концертів всі 9 симфоній Л. Бетховена – не нова для львів’ян і вже практикувалася на сцені філармонії власними музичними силами. Особливістю цього фестивалю стало те, що в реалізації проекту брали участь не лише львів’яни, а й гості з Японії та Польщі. Тож слова, винесені у заголовок фестивалю, мали своєрідний політичний підтекст. Шкода тільки, що проект зреалізувався не в грудні минулого року на 250-річчя з дня народження геніального композитора – тоді чомусь ця дата залишилася без належної уваги.
Левова частка успіху всього фестивалю заслужено належить двом японським диригентам – Юкіо Кусакаві та Нобуйоші Ямаді. Перший з них вже завоював собі популярність у нашому місті, зокрема як інтерпретатор симфоній П. Чайковського. Тяжіння до великих симфонічних полотен, імпульсивно-емоційного їх прочитання Ю. Кусакава ще раз довів на фестивалі, взявши під свою оруду найпотужніші симфонічні полотна Л. Бетховена (5, 6, 7, 9 симфонії). Нобуйоші Ямада у Львові вперше і відразу ж зумів підкорити слухачів безпосередністю, жвавістю, пластичністю і не афектованою понад міру артистичністю своєї диригентської манери. У виконаних під його диригуванням 1, 2, 3, 4 та 8 симфоніях ці риси виявилися якнайповніше. Під батутою обох японських маестро гра Львівського симфонічного заслуговувала б на повне визнання, якби не одна “ахіллесова п’ята”, що помітно зраджувала у перших чотирьох симфоніях і увертюрі до “Фіделіо” – це мідна духова група. До інтерпретації 9 симфонії оркестр просто був належно не підготований (чи то внаслідок втоми від інтенсивних виступів, чи через недостатню кількість репетицій).
Крім диригентів, музичні сили гостей представляли ще й солісти та хор. Гра піаністки Юко Фучімото витончена, делікатна (може, навіть, надто, як на бетховенівський стиль), виважена і технічно довершена. Але з її інтерпретації I фортепіанного концерту складалося враження, що ця музика емоційно її зовсім не хвилює – так якось на одному динамічному рівні, без яскравих емоційних спалахів і змістових наголосів було виконано твір. Це єдиний, але суттєвий недолік її виконання. А от піаністка Джунко Ураяма має прекрасне туше, особливо щодо градацій тихого звуку, але не наділена належною фізичною силою для виконання 5-го фортепіанного концерту, назва якого – “Імператор”. У її інтерпретації концерт створив музичний портрет не владного і могутнього імператор-диктатора, а ніжної, закоханої принцеси. Значно яскравішим, хоч не менш витонченим, був виступ молодого польського піаніста Якуба Тхоржевського з 2-им фортепіанним концертом, який справив дуже миле враження.
Найважче дати характеристику японському хору “Шуберт 200”, виконавські можливості якого залишилися для львівського слухача недостатньо пізнаними, хоч поза фестивалем хор виступив з окремою програмою. Своїм виконанням 9-ої симфонії Л. Бетховена – твору вельми важкого і незручного у вокальному плані – хор і солісти зробили приємне враження. На жаль, на їх інтерпретації дуже позначилася недостатня кількість репетицій з оркестром: ансамблева єдність хору з оркестром бажала бути кращою. Але зрозуміло, як емоційно виснажує такий інтенсивний фестиваль навіть професійних музикантів, а виконання цього грандіозного твору потребує значно більше часу для підготовки, ніж було відведено виконавцям. Як би там не було, фестиваль загалом і 9-та симфонія зокрема, незаперечно і безсумнівно зробили у музичному житті Львова велику небуденну подію. І за це японські гості заслуговують великої пошани і щирої подяки.
Приємно здивувало масове зацікавлення слухачів концертами фестивалю. Незважаючи на капризи львівської погоди, на розпал відпусткового сезону та неймовірну духоту у залі філармонії, публіка справді “міліонами” прибувала на концерти і щиро вітала й винагороджувала творчі звершення музикантів. У тому щирому прийомі були й зворушливі моменти: якась дитина під час двох концертів виносила на сцену і дарувала диригентам саморобних паперових голубів – в пам’ять про трагедію в Хіросімі і Нагасакі, річниця якої збіглася з фестивалем. Отже, назва фестивалю мала не лише політичний і концепційно-філософський сенс, а й суто людський вияв. Потужною підставою для цього був дух безсмертних творів Бетховена.
|
|
