Маєток принца - з молотка
Брунейцям тепер доведеться платити за надмірно розкішне життя
СУЛТАНАТ
Михайло МИШКАЛО
Учора в столиці султанату Бруней — Бандарі (колишній протекторат Великобританії) почався незвичний аукціон. Вісім тисяч лотів, які було виставлено на продаж, — особисті речі збанкрутілого принца Джефрі Болкаї.
На свою біду, колишній 47-річний міністр фінансів заснував державний інвестиційний фонд з романтичною назвою Amedeo. Результат такого інвестування станом на 1998 рік — борг у розмірі 11,2 мільярда фунтів стерлінгів. Тисячі британських будівельників, архітекторів, інженерів, банкірів (загальна кількість громадян Великобританії, які мешкали у Брунеї, перевищує 20 тисяч осіб) буквально у паніці покидають цей перенасичений нафтою кавалок суші. Прощавайте, небачені за розкішшю королівські прийоми, де були представлені найкрасивіші на планеті жінки й найбільш породисті коні... Прощавай, королівська гро в поло. Прощавайте, небачені колекції автомобілів і літаків. Усе добре рано чи пізно закінчується — і за все потрібно платити.
“Закінчилась епоха Джефрі, й багато людей згадуватимуть про ці часи з ностальгією”, — так на прощання сказав Конард Келлі, архітектор із Шотландії, який пропрацював у султанаті останні 20 років. Платити за роки розгулу і багатства свого нерозумного сина має тепер сам султан Хассан Болкаї — третій за статками чоловік на Землі. Трохи допомогти йому в його фінансовому фіаско можуть такі-от аукціони, які радше нагадують карнавал.
Більш як півтори тисячі заможних брунейців та іноземців візьмуть участь у цьому аукціонному дійстві, яке триватиме щонайменше тиждень. Для його проведення, щоби вмістити всіх бажаючих (а головне — предмети, виставлені для продажу), орендували приміщення цілої — щоправда, недіючої — фабрики.
“Я просто хочу мати щось, що належало королівській родині”, — пояснив мотив купівлі предметів, які раціонально мислячій людині й задарма не потрібні (йдеться про шість матраців для королівського ліжка), один грошовитий брунеєць. Такого товару (від мармурових столиків XIII століття, золотих унітазів XX століття — і до пральних машин останніх моделей) було більш ніж достатньо. Хоча переважно ці речі потребують серйозного ремонту. Чогось подібного (якщо не ремонту, то принаймні перегляду стратегічного курсу) потребує і весь султанат, історія якого сягає аж XIV століття. На думку аналітиків, останні 20-30 років безупинного марнотратства грошей, зароблених на нафті, не створили передумов для майбутнього виживання. На відміну від консервативних монархій Перської затоки, султанат проводив досить ліберальну політику в аспекті громадської моралі. Тут не заборонялися вживання алкогольних напоїв, концерти західних рок-груп, як і багато інших заходів, що вважаються гріхом для ортодоксального ісламу.
Але все це ще було б нічого; гіршим є інше. У багатому Брунеї не було створено жодних умов, аби прищепити місцевим громадянам звичку до праці. Своєрідне штучне, парникове життя: безкоштовні лікування, житло, освіта, право на оплачений відпочинок, повна зайнятість на державній роботі; а всю важку ручну роботу тут виконували емігранти з Фіджі та інших країн. Популярними були й безрозмірні кредити на придбання предметів розкоші — від автомобілів до яхт. Усе це аж ніяк не підготувало брунейців до реалій ринкової економіки...
|
|
