Віталій Шевченко: Свобода в Україні є, нема свободи інформації
ІНТЕРВ"Ю
|
Наш співрозмовник – народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації, голова Київської обласної організації Народного Руху України, член Центрального проводу Народного Руху України Віталій Шевченко – ділиться своїми міркуваннями щодо необхідності трансформації сучасного медіа-простору України.
– Віталію Федоровичу, якою, на вашу думку, є ситуація в сучасному національному теле- і радіомовленні?
– Ситуація в системі мовлення сьогодні така, що питання “Чи потрібні Україні державні ЗМІ?” стало руба. Система суспільного мовлення утворюється на базі національних теле- і радіокомпаній. Не важко спрогнозувати, як відреагує влада, коли втратить такий рупор у впровадженні своїх ідей. У законі записано, що система суспільного телерадіомовлення утворюється на базі двох національних компаній. Владні чинники України не готові сьогодні до такого.
– Чи трансформація національного теле- і радіомовлення в суспільне не залишиться калькою старого чи, скажімо, не стане зміною вивіски?
– Ні, не буде. За нашою схемою суспільне телебачення не залежатиме від держбюджету. Воно передбачатиме інші принципи управління. Набагато демократичніші чи докорінно відмінні від тих, що є сьогодні. Скажімо, як УТ-1. Воно передбачає відсутність реклами, абонентну оплату. Це цілком інший підхід до облаштування інформаційного простору.
– Чи не знайдеться якийсь медіа-магнат, який під маркою роздержавлення ЗМІ монополізує інформаційний простір?
– У профільному комітеті з питань свободи слова при Верховній Раді ставилося це запитання неодноразово. Усе залежатиме від прийняття концепції роздержавлення ЗМІ. Повторно внесено всі зміни, які передбачають недопустимість такого. Продумано всі законодавчі застереження щодо ймовірного зосередження інформаційного ресурсу в одних руках, у тому числі – втручання антимонопольного законодавства. Тому, думаю, цього не трапиться.
– Як це виглядатиме в дії?
– У концепції роздержавлення ЗМІ, наприклад, записано, що одна телерадіоорганізація може володіти не більш ніж одним каналом мовлення. Тоді як Національна телекомпанія володіє двома загальнонаціональними каналами з трьох. Це порушення вимог законодавства. Для друкованих ЗМІ – інші процедури. Їм не загрожує монополізація. Одна річ – аудіовізуальні ЗМІ, які базуються на обмеженому ресурсі, інша річ – ринок друкованих видань, який може бути безмежним (звичайно, наскільки це дозволяють економічні умови та джерела фінансування). Нині прискореними темпами розвивається розповсюдження інформації електронним способом. Мова йде про різноманітні інтернет-газети тощо. Їх робота досі не регламентована законодавством. На підході новітні цифрові технології. Тому навіть вистраждана кілька років тому концепція роздержавлення ЗМІ залишається сьогодні великим головним болем.
– Наскільки мені відомо, ваш комітет приділив багато уваги так званій “офіційній інформації”...
– Від народження самої концепції трактування офіційної інформації й досі залишається неповним. Якщо ми відстоюємо думку, що в перспективі жоден державний орган не повинен володіти ЗМІ, себто не має бути їх засновником і власником, то варто чітко обмежити поняття “офіційної інформації” і спосіб її поширення. Державні органи повинні мати свої прес-служби, які б виробляли власний інформаційний продукт і пропонували його. А мас-медіа цей продукт використовуватимуть за бажанням. Або, скажімо, слід уможливити розміщення державного замовлення в різноманітних ЗМІ на конкурсних засадах. Відтак необхідне чітке визначення офіційного інформаційного продукту. Якщо йдеться про Верховну Раду, то офіціозом можна вважати засідання, готові закони, засідання комітетів і не більше. Якщо Кабмін, то в нього свій відповідний пласт офіційних даних. Якщо органи влади вклиняться в стихію електронних ЗМІ, підпорядкують собі новітні технології для того, щоби робити те, що чинять за допомогою традиційних, то ситуація в нас буде безнадійною. Глухий кут.
– Якщо роздержавлення відбудеться, то чи існуватиме розподіл преси на опозиційну та неопозиційну?
– Опозиційна преса існуватиме й надалі. Якщо роздержавлення українських ЗМІ буде здійснено професійно, то правила гри на інформаційному ринку зміняться. Дехто говорить, що влада сіла на голову ЗМІ і використовує їх на власний розсуд. Однак подивіться, скільки є недержавних видань. Згідно зі статистикою, їх так багато, що й годі порахувати: як друковані, так і електронні. Усі вони, ми розуміємо, є в міру самостійними, оскільки мають іншу залежність – від власників і засновників. Але вони танцюють під ту ж музику, що і влада: вона своїм підходом і прагненням використовувати ЗМІ у власних інтересах задає єдині правила гри всім формам мас-медіа.
– Яку роль відіграватиме Громадська рада згідно з концепцією роздержавлення ЗМІ? Чи не докладатиметься вона до цензури? Під час передвиборної кампанія може розпочатися таке собі перетягування каната...
– Громадська рада в розрізі теперішніх подій складалася б із 35 – 45 осіб. Якщо говорити про представників якихось політичних партій. Зважаючи на строкатість і різні погляди, просто немислимо схилити їх до проведення якоїсь тенденційної вузької політики. Громадська рада мала б бути достатньо презентативною для суспільства, відображаючи різні політичні зрізи, якщо ми говоримо про політику. Звичайно, вартувало б, щоб до цієї ради ввійшло побільше не політичних представників... Але ми ще живемо в полоні тих усіх радянських схем. У нас не існує нормальних громадських організацій. Немає в суспільстві авторитетних організацій. І навіть церкви конфліктують. Якщо в інших державах представники духовенства також входять у таку раду, то в наших умовах про це страшно подумати: конфесійні конфлікти буде перенесено на суспільні ЗМІ.
– Окрім Громадської ради, існує ще й Адміністративна рада?
– Адміністративна рада – це ціла система. Усі ці люди збираються не для того, аби переглядати інформаційний продукт, а для створення програмної концепції, затвердження відповідних документів, на підставі яких діятиме вся система, а також для визначення глобально тематичної політики. Не політично, а тематично. Мова йде про формування програм, про їх пріоритети. Адже передусім суспільне мовлення несе суспільні цінності. А власник має керувати цією системою за нормами законодавства.
– Хто ж тоді власник?
– Це чиновники, які з’являються в інший демократичний спосіб. Їхні кандидатури розглядаються на Адміністративній раді і затверджуються Громадською радою. При такому ситі неможливе проходження людей, які хоч на йоту здатні впливати на політику конкретної телерадіоорганізації, вони боятимуться влаштувати власну цензуру.
– Чи допускатимете ви до формування Громадської ради відомих олігархів від мас-медіа?
– Я можу сказати, що олігархам від мас-медіа не потрібно суспільне мовлення, оскільки, згідно з концепцією роздержавлення ЗМІ, надалі розраховувати на їхні голоси не доведеться. Вони вже мають інформаційні ресурси. І змінювати їх у цьому світлі абсолютно не вигідно. Усе ж, якщо при створенні суспільного мовлення хтось із олігархів забажає стати членом Адміністративної ради, то немає питань. Він може надіслати свого представника в цей колегіальний орган. І ця людина там працюватиме.
– Складається враження, що ви не вбачаєте загрози в олігархах?
– Небезпеки з боку так званих “олігархів” на інформаційному ринку криються в іншому. Сьогодні вже не таємниця, що Національна рада, яка теж ніби формувалася на більш-менш прозорих і демократичних засадах, є підзвітною певним політичним силам. Чи не в цьому побоювання? Я отримав з інституту права ім. Корецького висновки на положення Нацради про ліцензування та умови конкурсу. Це ж божевілля! Близько чотирьох десятків фактів невідповідності законодавчим актам. Усі ж ці положення ухвалюють, ними користуються. Є побоювання, що теперішнє переліцензування телерадіоорганізацій здійснюватиметься таким чином, що потім не знати, як завали розгрібати. Адже не дарма простежується намагання створити кілька могутніх медіа-концернів, переліцензованих, починаючи з Києва і до регіонів, і саме їм буде віддано різні частоти. Уже відомі перші наслідки таких дій, скажімо, як із радіо “Континент”.
Розмовляла Зоряна Іленко
|
|
