Якщо терпіти таку владу, культура заросте лопухами
Охорона пам’яток на Франковому Підгір’ї та викриття злочинів, що чиняться проти української культури загалом, – не єдині теми, які було винесено на обговорення “круглого столу”, зініційованого в Нагуєвичах Координаційною радою блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини та дрогобицькою “Просвітою”. Хоча, як вважає депутат облради Костянтин Іваночко, і з ним погодилося багато учасників конференції, цей громадський захід запізнився на десятиліття. На жаль, тільки тепер прийшло гірке усвідомлення того, що влада різного рівня, обрана народом для задоволення його національних культурних потреб, надзвичайно байдужа до проблем культури. “Риба гниє з голови”, – таким прислів’ям м’яко й огульно звинувачували присутні владу, висловлюючи свої думки про вади в роботі виконавчих структур, які мали б запобігати вандалізму й хоч якось опікуватися закладами культури. Але вже безперечний позитив те, що принципова розмова відбулася і виявила коло однодумців, котрі не бажають далі терпіти зневагу керівництва, яке в кращому випадку використовує культуру як ще один ідеологічний важіль, зовсім не усвідомлюючи самодостатності цієї важливої для будь-якого суспільства царини.
Вона засвідчила суспільну тенденцію до оздоровлення. Бо, здається, громадськість таки подолала той депресивний параліч, у який її ввергло засилля зверхньої влади, що звикла не прислухатися до недержавних чинників. На жаль, зігнорували запрошення на розмову такі офіційні особи, як Володимир Ортинський, Іван Кельман, Роман Горак, Іван Юсипович та інші, а саме від них громадськість сподівалася почути конкретні відповіді на запитання: “Хто зупинить злочини проти культури на батьківщині Франка?” Отож розмова точилася не конфронтаційно, але багато із того, що влада воліла б приховати, пролунало на повен голос і набуває дедалі ширшого резонансу.
Михайло Шалата,
професор, член Національної спілки письменників України
Чи випадковість, що церква в Нагуєвичах, у котрій хрестили Івана Франка, згоріла на його 140-річчя? Вогонь поглинув і цінне Євангеліє, куплене для церкви батьком письменника, інші раритети. Через два роки спалено старовинну церкву в недалеких Дережичах. У Дрогобичі в 90-х роках згоріла церківка на вул. Самбірській, дзвіниця на вул. Франка, пожежею завдано великої шкоди Народному дому “Просвіта”. Чи випадковість, що металевий напис “Борцям за волю України” на меморіалі в Дрогобичі зник через добу після відкриття комплексу, як і те, що мармурові плити біля дрогобицького пам’ятника Т. Шевченку зловмисник зірвав саме в шевченківську дату? Украдено металеві струни на п’єдесталі (благо, їх замінили на нові), довколишні лавки, побито плафони. Зникла унікальна ікона XVII ст. зі славетної дрогобицької церкви Св. Юра. (нині – музею), щезають інші національні реліквії. Останнім часом Дрогобич набув світової скандальної слави у зв’язку із злочинним вивезенням в Ізраїль настінних малюнків письменника і художника Бруно Шульца, який хоч і не українець, але теж належить до культури України. Знайти б хоч одного винного і прив’язати на день-два до ганебного стовпа! Нема... Де наші караючі органи, міліція, влада, де наша громадська пильність?
Володимир Грабовський,
голова осередку Спілки композиторів
Якщо ми вже 10 років обираємо таку владу, то, певно, ми всі винні. Влада повинна займатися націєтворенням. Нам треба зберегти своє надбання. Зупинити злочини проти культури мусимо ми. Нас цікавить і Іван Франко, і Бруно Шульц, і Модест Менцінський, і Остап Нижанківський. Де є їхні пам’ятники? Ми ставимо аврально пам’ятку – це добре; але мусимо думати на перспективу, щоб у Дрогобичі постав інститут франкознавства, щоб видавати його твори. Доречно висунути гасло: “Геть від вторинності, геть від секонд-хенду”. Ну що, нема вже ради, що спалили двічі садибу і ставимо копії. Хай буде вже хоч так, але треба прагнути берегти автентичне.
Роман Пастух,
краєзнавець, журналіст
Готується приїзд у Нагуєвичі Кравчука, Кучми і Медведчука. Отой темп робіт, які киплять нині на відбудові, дуже нагадує комуністичну показуху. Але ж це не садиба Іван Франка! Франко ж не народився в хаті під ґонтами! І стодола, стайня тоді ж не були під ґонтами, були під стріхою! І то не ґонти – просто дощинки нарізані. Ми тішимося, що йде відбудова, але не можемо не бачити натуральної показухи, про яку ми навіть не говоримо, хоча всі про неї знаємо. Чи потрібна нам нині така показуха? Ми її вже мали, коли президент під час передвиборної кампанії приїжджав відкривати пам’ятник Дрогобичу. Тоді навіть не дослідили культурного шару, коли екскаватор рив траншею. Ішло руйнування під виглядом будівництва! У нашій державі триває вакханалія беззаконня, і приклад подає наш гарант Конституції, але ми не хочемо думати і змінювати владу. Нинішня проблема – не тільки проблема бездуховності, а й нашої верхівки. Кого ми ставимо до влади, і чи питаємо їх, коли вони порушують закони? Ніхто ж з галичан не запротестує і просто в очі не скаже. Тому юрба, яка прийшла до влади, продовжує робити своє.
Михайло Богаченко,
заступник голови дрогобицької “Просвіти”
Страшний вандалізм на наших некрополях – хіба це не нищення нашої культури? Хіба не вандалізм, коли здають до макулатури українські книжки зі шкільних бібліотек? Палять цінні раритети. У Дрогобичі несвідомим селюком спалено цінну бібліотеку XIX ст. Таких видань навіть у “Просвіті” немає, а їх нищать! Так само нищать і архітектурні оздоби в Дрогобичі, перебудовують на свій розсуд столітні будинки. Подивіться, що робиться із синагогою, допустили до того, що перетворили її на туалет. Чи навчили ми своїх дітей із повагою ставитися до пам’ятників, не кидати сніжки в очі пам’ятникам Франкові й Шевченкові? Коли з’явиться таблиця біля пам’ятника Юрієві Дрогобичу? Коли припиниться руйнування лавок у скверах?
І влада нічого не робить. Жодної реакції. Навіщо казати, що громада винна, коли в нас же влада є, вона за це гроші бере. Нам що, робити паралельні керівні органи? Дійсно, до кожного міліціонера не приставиш, але нам треба діяти спільно. Влада в усьому вбачає якісь політичні амбіції, буцімто ми хочемо йти на її місце, за це на нас і визвіряється. Ми навіть не можемо її покритикувати. Із громадськими організаціями ніхто не радиться, мовчанка до останнього, а потому переймаються прапори – і це вже вони все зробили. Є слідчі, які можуть все з’ясувати, але їм зв’язали руки.
Якщо нашій культурі будуть пришивати якусь “політику”, то ми далі дивитимемося, як ростуть лопухи!
Громадськість у нас залякана, бо можуть бритоголових увечері наставити, і ти потім за ту культуру будеш харкати кров’ю. Висновки? Треба міняти владу. Влада, яка дуже хотіла бути владою, не вміє виконувати своїх обов’язків. Міліція не працює, Служба безпеки не працює, то, очевидно, нам треба організувати загони захисту культури чи пікети. Громада – то той сторожовий собака, який бачить краще за владу.
Микола Садоха,
голова дрогобицької “Просвіти”
На 10-у році нашої Незалежності влада не спроможна забезпечити охорону історичної спадщини, пам’яток культури. Нехай влада визнає своє безсилля, тоді ми організуємо чергування самооборони. Як депутат міськради, коли ми затверджували бюджет міліції, я пропонував створити в Дрогобичі муніципальний загін. Його можна було б залучати і до охорони пам’яток. У Ходорові є лише три муніципали, які дивляться і за базаром, і за пам’ятками, – і там нема таких проблем! Якщо влада не здатна, прошу звернутися до “Просвіти” – і ми організуємо чергування.
P.S. У наступних числах редакція оприлюднить думку іншої сторони – представників правоохоронних, пожежних й владних органів на прояви вандалізму в царині культури. Наскільки різняться ці погляди від громадських, читач зробить висновок сам.
|
|
