Клехові одісcеї поза Галичиною
ЗУСТРІЧ
Нині, у четвер, 9 серпня, о 17.00 в Королівських залах Львівського історичного музею відбудеться семінар незалежного культурологічного часпису “Ї”, гостем якого буде Ігор Клех – галицький письменник, що мешкає поза Галичиною. Цього разу автор перекладів Шульца й оригінальних творів “Поминки за Калімахом” та “Зиманія. Герма” завітав до Львова із фільмом, знятим у Швейцарії.
З опінією контроверзійності Ігоря Клеха тут може позмагатися хіба що інший блудний син Львова – режисер Роман Віктюк. Кожного разу, коли Львів пунктирно виникає на мапах їхніх одіссей, чекай на скандал. Кола від камінчиків Клехових публікацій на поверхні нашої провінційності ряхтять довго. “Поступ” це відчуває щороку.
Ігор Клех – особа вільної професії, “фрі-ланс”, як він сам себе називає – народився 1952 року, таємно хрещений бабунею в середині 50-их у костелі містечка Бар, закінчив російський філфак Львівського університету, вчителював, а потім здезертирував з ідеологічного фронту й 17 років працював у співавторстві з художником Григорієм Комським як вітражист реставраційних майстерень і будівельних організацій. “Я виріс в авторитарній сім’ї в авторитарній країні, – писав Клех у своїй літературній анкеті. – Покинувши родину в 17 років, я давно вже не налаштований оцінювати отриманий у ній досвід однозначно”. Можливо, цей “злісний літературоцентрист” тепер екстраполює ці думки й на місто, яке йому довелося залишити.
1989 року для ризького журналу підготував “галіційський блок”: оповідання, а також вступний есей і переклади новели Бруно Шульца (перша публікація польського класика російською мовою). “Мені було приємно зробити послугу землякові, який усе життя мешкав у Дрогобичі. І здається, я не дуже підвів його своїм перекладом”, – без зайвої скромності, хоч і не без гумору, зауважує Клех. Відтоді Ігор Клех започаткував свій шлях у літературі й у світі.
“Непереборний нахил до переміни місць (мешкання в т. ч.) і до безслідності – поряд із потягом до будівництва й закоріненості. Урешті – запізніле щастя фахової реалізації, “виконання завдання”, загострене існуванням всередині Історії, що прокинулася, і водночас ускладнене зміною контекстів, міст, тепер уже й країн, із заниженою здатністю приживлення втомленого за життя організму.
Хоч загалом мене переймає зовсім не ряхтіння політичної історії, не геополітичні судоми, та й історіософія лиш настільки-наскільки, а більше – дещо на кшталт історії існування тієї планети, частиною котрої суть і наші тіла, принаймні такий контекст”, – тільки й лишається виправдовуватися львівському Уліссу.
|
|
