Аврал проти закону
АРХЕОЛОГІЯ
Марта ҐАРТЕН
|
Зацікавлені львів’яни, котрі в очікуванні нового дивогляду на площі Галицькій зазирають у щілину огорожі, за якою споруджують кінний пам’ятник королю Данилові, мають змогу побачити не тільки будівельні роботи, а й археологічні.
Здавалося б, усе закономірно: перед тим, як буде споруджено новий об’єкт, будівельний майданчик на якийсь час мусить стати місцем польових досліджень археологів (переважно на таких котлованах працюють фахівці рятувальної служби інституту археології). Тим паче, коли йдеться про історичне місце, де культурний шар недавніх століть приховує залишки оборонних валів (не дарма ж вулиця названа Валовою) і славнозвісний Галицький барбакан, який іще чекає на своє розкриття і всебічне наукове дослідження.
Однак, порушивши всі приписи українського пам’яткоохоронного законодавства, будівельники не дозволили археологам, групу яких очолює Василь Оприско, робити розкоп саме на тому місці, де заплановано спорудити бронзового Данила Галицького. Адже його квапилися встановити саме на відзначення князівського ювілею, який збиралися чомусь святкувати синхронно із Днем міста – “золотого вересня” – за доброю традицією окупаційних часів. На відчіпного археологам порадили копати у скверику в напрямку вул. Валової, допоки не прийде час споряджати територію до відкриття пам’ятника: мовляв, за барбакан не беріться, за наших часів його навряд чи вдасться дослідити, бо вулицю Галицьку ніхто розривати не буде, нема на це грошей.
За законом, роботи археологів мусить оплатити те підприємство, яке виступає замовником будівництва. У даному випадку – будівельне управління магістрату. Щодо цього в зацікавлених зазирачів за паркан виникає кілька наївних запитань. Наприклад: “Якщо магістрат знав, що немає грошей на пам’ятник, то навіщо взявся втілювати цей сумнівний з усіх боків проект, ідея якого існує, за словами головного архітектора міста Володимира Швеця, вже понад чверть століття?” або “Невже всі 25 років готувалися до такого авралу зі встановленням історично некоректної скульптури (утім, не тільки прискіпливого історика вона спонукатиме до кпинів, анімалістична її складова також сміховинна)?” До речі, у кошторисі спорудження будь-якого об’єкту має бути передбачено фінансування не тільки геодезичних розвідок, а й археологічних досліджень. А тут, схоже, грошей бракує не тільки на доархітектурні роботи, а й на матеріали: граніт і бронзу для пам’ятника! Збирають зі світу по нитці, апелюючи до патріотизму “міщухів”. Якось воно через пень-колоду робиться. Спершу влаштовують конкурс під певний проект (про численні порушення умов цього конкурсу в “Поступі” навесні писала Ольга Навагіна). Потім відводять під майбутній пам’ятник “пляц”, який для нього не надається. Це зумовило справедливе обурення в тих, хто по-справжньому переймається збереженням історичного середмістя, але тільки, на жаль, не в начальника управління охорони історичного середовища Романа Даца.
Найприкріше, що і Роман Дац, і Володимир Швець чуються абсолютно безкарними. Головний архітектор міста навіть спробував пояснити свою позицію: археологам не можна копати під майбутнім пам’ятником, бо є загроза... розпушення ґрунту, що створить додаткові проблеми! Отже, нема археологів – нема проблем?! Досить із них того, що їм дозволили пересіяти землю, вибрану з свердловин, у які забили залізобетонні палі під бетонну подушку постаменту. Палі увійшли в культурний шар завглибшки 6 – 7 метрів. Із дослідження того ґрунту, що дістався археологам, випливало, що в ньому багато шлакового жупелу. На цьому сформувалася гіпотеза про розташування в давні часи біля міських стін кузні або ж навіть ливарного виробництва.
Михайло Рожко, науковий консультант археологічних робіт на площі Галицькій, повідомив кореспондента “Поступу”, що археологи ловлять кожну погожу годину, аби під час мандрівки крізь століття углиб культурного шару довідатися якомога більше про первісний вигляд оборонних валів.
Коментуючи віднайдені кам’яні мури, Михайло Рожко розповів, що спершу в науковців виникло припущення про дренажні рови, але згодом археологи схилилися до думки, що це все-таки є підмурівки давніх дерев’яних споруд. До речі, у розкопі дуже добре видно, як саме було насипано вал. У культурному шарі ближчих історичних часів знайшли монети XIX ст. і керамічні люльки XVII ст. На думку Михайла Рожка, такий стан справ, коли чиновники міського управління архітектури диктують археологам, що і як ті мають робити, просто неприпустимий. І річ не тільки в повному невігластві міських владців, а й у законослухняності, яка не є однією з їхніх чеснот. “Я не можу собі уявити, щоби щось таке трапилося в Прибалтиці, – обурюється науковий консультант археологів. – Там ще від 70-их чітко дотримувалися пам’яткоохоронних законів, за порушення яких було суворе покарання. У нас же таких порушень безліч, і управління охорони історичного середовища просто бездіяльно погоджується зі злочинами. Нині існує небезпека втрати виявленого нещодавно на вул. Римлянина, 9 каземату XVII століття, над склепінням якого прорито траншею. Це загрожує обвалом і руйнацією пам’ятки”.
Чи варто задавати ще одне наївне запитання: “Хто дав дозвіл одній нафтовій компанії зводити новітню споруду в історичному заповіднику на оборонних валах поблизу костелу Кларисок?”
|
|
