Проблеми Косівського середмістя
АРХІТЕКТУРА
Володимир СТЕФ'ЮК
Гуцульське містечко Косів заснували в середині ХVІ ст. поблизу прибуткової солеварні. Вибрану на місто територію розпланували на основі ортогональної модульної сітки з модулем на 25 хелмінських ліктів (14,40 м), що узгоджувалося з тодішніми європейськими стандартами. Відповідно до даної модульної сітки, територію рівномірно поділили на прямокутні квартали, а ті, у свою чергу – на такі ж прямокутні парцелі (ділянки), які забудовувалися приватними спорудами.
Такий уклад уможливлював максимальне використання земель. До того ж, приватні будинки та вулиці творили однорідну міську матерію, на фоні якої добре виділялися громадські будівлі й простори (ратуша, церква, майдани). Старанно протрасовані елементи міської структури надавали ясності й гармонії.
Характерно, що житлові будинки були не стільки самостійними архітектурними об’єктами, як фрагментами стін вулиць і площ. Із плином часу окремі могли бути перебудовані, отримували іншу, пристосовану до нових потреб і смаків форму, однак не переставали залишатися тими елементами. І після перебудови мусили пристосовуватися до величини попередньо визначеної ділянки й рекомендованого габариту будинку, тож вписувалися в наявну структурну тканину міста. Така форма міста, що постала ще в ХVІ столітті, визначила напрям розвою на дуже довгий період, аж до 1939 року. Місто пере- і розбудовувалося, але структурна основа змінювалася дуже поволі й потроху. Була то структура еластична й самовідпірна.
На жаль, її було зламано після 1939 року. Знищені під час війни ратуша, божниці, система кварталів уже не відновлювалися. Про це й мови не було, радше навпаки – у генеральних планах ішлося про демонтаж старої забудови і заміну її так званими мікрорайонами звичайного радянського взірця. І цю програму частково здійснено. Зокрема, у східній частині середмістя зведено мікрорайон із п’ятиповерховими будівлями, які цілковито знищили просторовий характер міста.
Звільнившись від вулиці та переставши бути виключно фрагментами її стін, вони тим самим ліквідували колись обережно оббудовану вулицю. Через їхній величезний нелюдський масштаб людина почувається подорожнім у пустелі.
Та все ж, незважаючи на значні втрати, Косівське середмістя і в такому вигляді становить велику вартість, оскільки це ледве не єдина найдавніша й збережена донині міська структура Гуцульщини, що має виразні стильові ознаки доби Ренесансу. Зважаючи на це, щодо охорони середмістя вжито певних заходів: 1994 року два будинки взято на облік як пам’ятки архітектури, а 1996-го тут виявлено ще 16 пам’яткових споруд. До зводу пам’яток Івано-Франківщини, який готує обласне управління культури, внесено описи середмістя, уцілілих залишків форталіції (дерев’яної оборонної садиби) та гебрейського цвинтаря як історичних містобудівних об’єктів (комплексів пам’яток урбаністки й архітектури, археології, монументального мистецтва, історії). Також упродовж 1995 – 2000 рр. преса не раз порушувала питання про необхідність здійснення регенерації (відновлення) історичного середовища Косівського середмістя. Коли ж торік восени було оголошено програму відновлення і реконструкції всіх райцентрів Прикарпаття, а також упорядкування Косова як місця проведення в 2002 р. ХІІ-го Гуцульського фестивалю, то з’явилася надія на можливість конкретного втілення проекту.
Однак, судячи з попередніх планів, історичне середовище внаслідок задуманого впорядкування може бути не відновлене, але ще більше зруйноване. Архітектори, посилаючись на те, що Косівське середмістя не має офіційного статусу містобудівної пам’ятки, мають намір ще дужче розірвати суцільну забудову, зруйнувавши значну кількість старих будинків і звівши замість них багатоквартирні та соціально-культурні комплекси, що не відповідають історичному полотну, не враховують первісного модуля, мережі вулиць, ліній забудови. Зважаючи на дану обставину і на поспіх, з яким просувається ця вкрай серйозна справа, виглядає на те, що найближчим часом можемо втратити історичну структуру Косівського середмістя остаточно.
Щоби цього не сталося, думаю, треба виконати такі три умови: 1) надати Косівському середмістю статус заповідного містобудівного об’єкта і внести Косів у список історичних міст України (аби ні в кого не виникало сумнівів); 2) залучити до проектних робіт фахівців, які найкраще обізнані в питаннях регенерації, тобто архітекторів-реставраторів, зокрема працівників інституту “Укрзахідпроектреставрація” і Державного науково-реставраційного управління Івано-Франківської області; 3) організувати показ і широке публічне обговорення регенерації.
Не зайве прислухатися і до кількох рекомендацій комітету історичних міських осередків Міжнародної федерації житлового і просторового планування, викладених у “Тезах щодо охорони і ревальоризації (відновлення історичного середовища – авт.) міських пам’яткових ансамблів”: “Архітектурну ревальоризацію пам’яткових ансамблів, – ідеться в документі, – повинна визначати турбота про автентизм. Реставрування і реконструювання первісної забудови, а також древнього міського краєвиду допускається, однак з умовою, що базується на наукових дослідах і не спричиняє нищення історичної тканки. (...) Будинки (нові), які зводяться в пам’ятковому середовищі, мусять у це середовище гармонійно вписуватися, навіть якщо це тягне за собою оперування формою, яка в інших випадках не була б обґрунтована”.
Варто взяти до уваги, що за умов правильного здійснення регенерації можна сподіватися на підтримку таких міжнародних інституцій, як Комітет ООН із питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), Міжнародний центр досліджень у галузі консервації і реставрації культурних цінностей (ІКРОМ), Римський центр тощо, які мають на меті узагальнювати й поширювати науково-теоретичні, нормотворчі та практичні напрацювання світового співтовариства в пам’яткоохоронній сфері. Конкретні заходи у справі збереження і регенерації містобудівної спадщини визначив Міжнародний симпозіум “Історичні міста України.
Проблеми охорони та регенерації на прикладі Львова”, що відбувся 28 – 31 травня 1996 року у Львові. В ухвалі цього симпозіуму за участю спеціалістів з України, Польщі, Німеччини, Австрії, Данії й Італії зазначено: “Історичні міста України становлять самобутній тип містобудівної спадщини у світовому контексті. Їх відрізняють специфічні риси урбаністичного укладу та архітектурно-композиційні особливості. Тому слід вважати за доцільне підтримання ініціативи щодо включення окремих міст України до переліку об’єктів Світової культурної спадщини ЮНЕСКО”.
Тож, очевидно, даремним є категоричне рішення розвалити єдину вцілілу з трьох колишніх божниць на території Косівського середмістя, де розміщується управління кіномереж. Думаю, Центр гебрейського мистецтва при Гебрейському єрусалимському університеті міг би допомогти архівними матеріалами та порадами стосовно фінансів, потрібних на пристосування даної пам’ятки під заклад різноцільового культурного призначення.
Вважаю, перш ніж розпочинати таку відповідальну справу, як регенерація, необхідно добре обміркувати її, щоби непродуманими діями не заступити всі потенційні перспективи на майбутнє; аби не знищити основу, у яку закладено потужну животворчу енергію, здатну поєднати нас із культурою цивілізованого світу.
|
|
