Коли діти зірок роблять кар'єри
сім'я
|
Кров густіша за воду, а яблуко не падає далеко від яблуні – ці істини актуальні і в Голлівуді. Багато дітей голлівудських кінозірок використовують привілеї народження, але дехто вважає це прокляттям.
Жінка в помаранчевій сукні, такого ж кольору капелюсі і песиком на руках не була готова до своєї ролі, коли опинилася перед камерою. Вона хотіла тільки побачити свого сина, 26-річного Леонардо Ді Капріо, який знімається для нового фільму Мартіна Скорсезе “Клани Нью-Йорка” (американська прем’єра планується на грудень 2001). Скорсезе намагався підтримувати хороший настрій своїх акторів. Батьки 28-річної Кемерон Діас теж потрапили в об’єктив камери: батько, переодягнутий будівельником, і мама, яка розносила їжу гостям, які зібралися в церкві.
Можливо, що ці сцени ще виріжуть із фільму, але сам процес зйомок завдяки цьому урізноманітнився. І крім того, у Голлівуді з’явилася нова тенденція. Роберт Де Ніро у стрічці Showtime зняв своєрідний різновид телесеріалу “Великий брат” (два поліцейських перебували під цілодобовим наглядом камери) тільки задля того, щоб на екрані з’явилася його названа дочка Дрена. Кевін Костнер зняв своїх дітей ще у “Танцюючому з вовками”, а Клінт Іствуд поставив свою 29-річну доньку Елісон перед камерою у стрічці “Північ у саду добра і зла”. І це виявилося успіхом, бо у детективі Power Play вона вже зіграла головну роль.
23-річний Колін Генкс теж пробує себе в ролі актора. Першу роль він отримав завдяки (хто би міг подумати!) своєму батькові у стрічці “Речі, які ти робиш” (That Thing You Do!, 1996, режисер – Том Генкс).
Звичайно, багато що для дітям знаменитостей дається легше, ніж простим смертним. Їхні кандидатури не відкидають під час попереднього відбору, їм легше дається співбесіда на роль. Але і надії, які на них покладаються, теж, відповідно, вищі. Сильнішим може бути розчарування і болючішим падіння.
Після того, як син Пола Ньюмана, Скотт у 28-річному віці помер від передозування наркотиків, батько почав брати посилену участь у підтримці благодійних організацій.
Стівен Богарт, сьогодні 52-річний, поховав свого батька 8-річним хлопчиком. Після цього він довго був наркоманом, шукаючи таким чином забуття від самотності: кінолегенда-батько помер, акторка-мати постійно в роз’їздах. А син тікав від імені, від тіні, від міфу, а потім і від наркотиків. У 1996 році він написав автобіографію під назвою “У пошуках мого батька”, а потім – детективи “Зіграй це знову”, і “Коли минув час”.
34-річний Бенджамін Форд теж намагається втекти від тіні власного батька. Син Гаррісона Форда – кухар. І хоча він народився у першому, невдалому шлюбі Форда, ресторан Chadwick, де він працює, користується неабиякою популярністю саме завдяки йому.
33-річний Кайл Іствуд, який ще у дитячому віці опинився перед камерою у фільмі Honkytonk Man, став фанатом джазу завдяки своєму батькові. Вдома вони з батьком слухали записи Чарлі Паркера і Теолоніуса Монка. Кайл став басистом, і вони разом із батьком і досі час від часу займаються імпровізацією. Коли син приїздить в гості до батьків, Клінт Іствуд часто запрошує гостей: “Ходіть, сьогодні грає Кайл!” Можливо, якби не ім’я, Кайлові Іствудові і не вдалося б досягнути рецензій у Herald Tribune, а також запросити для запису свого першого компакт-диску під назвою “Звідти сюди” у 1998 році стільки знаменитостей. Кайл не ображається, коли його розпитують про батька: “Він такий, як він є”.
Те, що гучне ім’я може стати в пригоді навіть тоді, коли не збираєшся робити кар’єри в Голлівуді, зрозукмів на власному досвіді 38-річний Джеймс Редфорд, син Роберта Редфорда. У 1987 він захворів на рідкісну хворобу печінки. Діагноз звучав як смертний вирок, бо без трансплантації він не пережив би хвороби. У 1993 році він двічі отримав донорську печінку. Після одужання він поставив собі за мету інформувати світ про страждання донорів, членів їх сімей та хворих. Він заснував James Redford Institute for Transplant Awareness і створив веб-сторінку www.jrifilms.org. Джеймм Редфорд зняв документальний фільм “Співчуття незнайомця” про донорську медицину. “Я хотів показати це відчуття, коли ти сидиш і чекаєш на чиюсь пожертву”. А батько, ясна річ, тішиться такій суспільній активності сина і тому, що той вирішив почати писати сценарії для Голлівуду (“Повелитель кілець”).
Н.С.
|
|
