Іще раз про Личаківський цвинтар
НЕКРОПОЛЬ
Іван ҐОР
|
Андрій Квятковський, Роман Ратушний. Цвинтар на Личакові (Поле 1, 2, 3). – Львів: ЛА “ПІРАМІДА”, 2001. – 198 с.
“На Личаківському цвинтарі можна абсолютно реально відчути атмосферу Львова минулих століть. Австрійські офіцери, польські аристократи, українські письменники, російські чиновники. Їхні обличчя – це колективний портрет Львова. Цей портрет мозаїчний, він складається з багатьох фрагментів, і він неповторний. Образ Львова завжди буде особливим, адже його творили багато народів, культур...”, – пише в короткій передмові до книги один із тих, хто сприяв її виданню, – директор Інституту розвитку міста Андрій Садовий.
До кінця XVIII століття знатних померлих у Львові ховали в криптах і каплицях, а решту – на невеликих цвинтариках поряд із церквами та костьолами. Донині хіба що під Вірменською церквою ще збереглося кілька надгробних плит – залишок такого кладовища. У 1786 році, на основі цісарського декрету про заборону ховати небіжчиків у межах міста, магістрат заклав чотири нові цвинтарі. Три з них припинили своє існування ще за австрійських часів. Через Папарівку тепер їздять потяги, на місці Городоцького цвинтаря вирує Привокзальний базар, а там, де був Стрийський, збираються під час свої свят “червоні” біля монумента Радянської армії та споруджується 4 чи навіть 5-зірковий готель. Лише Личаківський ще існує і “живе”, бо тут донині ховають померлих.
У своїй книзі автори – відомий журналіст, колишній редактор “Поступу Андрій Квятковський і фотохудожник Роман Ратушний (активні учасники акцій “Товариства Лева” з відновлення Личаківського цвинтаря) – знайомлять нас з історією та сучасним станом лише трьох полів кладовища. Що вважалися найпрестижнішими, на них поховані відомі письменники, художники, музиканти, політики та науковці, аристократи та промисловці. Багато надмогильних пам’ятників стали творами мистецтва, зроблені колись відомими львівськими скульпторами й архітекторами.
Усе найцікавіше на полях 1, 2, 3 Личаківського цвинтаря можна побачити на 176 світлинах, на жаль, лише чорно-білих. Є в книзі й плани перших трьох полів цвинтаря і детальні описи могил і осіб, що в них поховані. Зручна нумерація й іменний покажчик дозволяють легко віднайти опис могили (усі тексти подано українською, польською та англійською мовами), її світлину та місцезнаходження на самому цвинтарі.
На жаль, на обійшлось у книзі без дрібних помилок (неправильний підпис до світлини на С. 62, переплутано роки життя А. Єзьоранського на СС. 25, 61). Дещо дивно, що в польському та англійському текстах написано, що “громадська думка пов’язує смерть Івасюка (причин якої до нині не з’ясовано) з діяльністю КДБ, а І. Білозір із часом розділив його долю, хоча в момент його смерті КДБ вже формально не існувало”. В українському ж тексті цього фрагмента немає. Невже вилучила цензура?...
Але все ж книга зроблена добре (обкладинку оформляв Юрій Кох) і мала б зацікавити всіх шанувальників Львова, навіть тих, хто вже має праці С. Ніцеї чи Г. Лупія, бо це видання містить чимало оригінального матеріалу. Сподіваємося, що книга А. Квятковського та Р. Ратушного “Цвинтар на Личакові (Поле 1, 2, 3)” є лише першою в серії видань про поля цього кладовища, бо на кожному з них можна знайти багато цікавого для історика та мистецтвознавця. А всі львів’яни повинні зрозуміти, який неоціненний скарб маємо в нашому місті, та подбати про збереження Личаківського цвинтаря для нащадків.
|
|
