Не мовчи, мов і ти!
КОНТЕМПОРАРІ-АРТ
Зоряна НАГІРНЯК
Навіть ретроглядам, котрі сучасне мистецтво сприймають за мертвороджений виплід материнних культур, недобачаючи його пуповинної пов’язаності із онтологічно національними плацентами, не знадобилася транслітерація символів того перфоменсу, який під час фестивалю “Мова” показав у Львові інтернаціональний склад театру Тріко. Усе промовлене й продемонстроване сприймалося на різних рівнях: від чуттєвого до інтелігібельного. Хистка рівновага інсталяції “Присмак світу” виснувалася із дійства суто театральної природи, яке сміливо можна назвати контемпорарі-спектаклем. Виконавці ж воліли означувати це діагональною імпровізацією для квартету в складі монтувальника конструктивної скульптури Дені Тріко, кларнетистки Ізабель Дютуа, виконавця імпровізацій на сазі (турецькому народному струнному інструменті) Паскаля Баттю та декламаторки Арзу Біга Баріль.
“Наш творчий ансамбль існує вже кілька років, – говорить Паскаль Баттю. – Ми познайомилися під час спільної праці. Спершу це було тріо, але торік на фестивалі в Румунії ми вперше зустрілися із Арзу Біга Баріл. І вже цього разу зібралися спеціально, аби приїхати в Україну. На це було багато причин географічних, адже Україна також є кордоном між світом Сходу і Заходу, перетин культур яких нас цікавить найдужче. Особисто в мене це на генетичному рівні, бо мій батько походить із Болгарії. За два дні до приїзду у Львів ми показували цю виставу у французькому культурному центрі в Києві. Там же, до речі, було виготовлено і ар – матеріал для імпровізацій Дені Тріко”.
На запитання, чи сприйняття столичної публіки якось відрізняється від реакції львів’ян, флейтистка Ізабель Дютуа, яка неабияк здивувала діапазоном можливостей свого музичного інструмента, відповіла, що в подвір’ї між “Дзиґою” та Домініканським собором їй більше вдалося інтегруватися в перфоменс, ніж у Києві, і вона сподівається, що публіка здатна була це оцінити з усією неупередженістю.
Зрештою, тому, хто спостерігав, як спліталася тканина перфоменсу із рецитації текстів сучасної турецької поетки Лялі Мюльдюр, кларнетного ґелґотіння, струнного бриніння саза, ритму нетрадиційного звуковидобування, у супроводі яких Дені Тріко із сізіфовою наполегливістю конструював із напнутих луків свою дивовижну скульптуру, кортіло довідатися, настільки це – імпровізація, а наскільки дія відбувалася за попередньо узгодженим сценарієм?
“Це – стовідсоткова імпровізація, – переконував Дені, – наперед ніколи не знаєш, чим ця пригода може завершитися: важкістю, полегшенням, гумором. Але публіка завжди лишається заінтригованою плином дії і хоче додивитися до кінця”.
Однак відчувалося, що львівський варіант побудови із ару вдався, бо були такі моменти, що глядачам хотілося втрутитися, допомогти конструкторові. Львів’яни переживали чи не більше за виконавців, аж так, що можна було говорити про спів-чування вимовленому образною грою синтетичної генези. Хоча важко було розкласти суть побаченого, почутого й усвідомленого на першоелементи: музику, гру драматичної акторки, на створення химерної монументальної скульптури, – усе ж домінуючою було визнано прецизійне конструювання Дені Тріко. Але він заперечив свою провідну ролі у квартеті.
“Робимо ставку на ансамблевість гри. У нас нема такої людини, котра домінує над іншою. Є бажання слухати волю інших, якщо немає цієї чутливості, нічого не вийде. Усе настільки взаємопов’язано: ось музикант, наприклад, може задати інший ритм – і акторка буде рухатися з іншою пластикою. Залежно від музики, слова, енергії тексту чи ударів, ар виникає щоразу по-іншому”.
Основою проекту “Присмак світу” є занурення в ритуал, інстинктивну мелодику, розімкнені форми культур, які детермінують суспільства Сходу і Заходу. Відкривши для себе Балкани під час подорожей 2000 року, квартет усвідомив і факт зустрічі двох світів, зробивши цю царину та її культурні традиції основою вистави.
Львів не розчарував французьких митців, згуртованих ідеєю пізнання пограниччя культур. Фестиваль “Мова” подарував їм незабутні враження від влаштованого в Італійському подвір’ї концерту імпровізаційно-шаманного дійства Юрія Яремчука (саксофон, кларнет, перкусії) і Наталки Половинки ( вокал, пластика). Із таким глибоко професійним проникненням до осердя архетипних ритуалів французьким акторам іще не доводилося зустрічатися на перехрестях європейських фестивалів сучасного мистецтва. Вони вважають, що Львову просто поталанило із митцями такого класу!
|
|
