Чому варто поїхати до Зальцбурга?
Найбільший музичний фестиваль: коні, сіль, корови і Моцарт
У тутешніх горах видобувають сіль; завдяки цьому місто виникло й отримало свою назву. 4000 років тому її знайшли тут кельти, а потім римляни перетворили місто на торговий центр. Зараз Зальцбург – одне з найпрекрасніших міст Європи. Сюди можна їхати заради гір, заради мальовничих краєвидів, але переважно у Зальцбург їздять заради вистав, які йдуть тут протягом місяця. Адже у 1920 році – на пам’ять про те, що тут народився Моцарт, – знаменитий режисер Макс Рейнгардт і композитор Ріхард Штраус заснували музично-театральний фестиваль.
Моцарт народився у Зальцбурзі
І це відчутно вже з перших кроків пероном вокзалу. Мелодії Моцарта звучать навіть у мобільних телефонах таксистів, а від сувенірів із його зображеннями ряхтить в очах. Проте відшукати його будинок не всім вдається відразу, хоча будинок, де народився композитор, відзначений у всіх путівниках.
На щастя, під час фестивалю є безліч інших заходів, які дозволяють відпочити від цукеркового Моцарта. Цього року до початку фестивалю центр міста заполонили кумедно розмальовані скульптури корів із Чикаго, які подорожують по всьому світі. Ті з них, які не навалені на стіни й дахи, а просто стоять на тротуарах, біля фонтанів або вітрин, обліплені дітьми.
На площах грають музиканти (серед них є й українці). Більшість людей тут їздить на велосипедах, а останнім часом у моду увійшли складані самокати. Чоловіки в костюмах, виходячи з автобусів, виймають їх із кейсів, розкладають – і їдуть у справах. А ще на вулицях багато коней, які ходять до вітру в невідповідні моменти. Утім, непорозуміння триває не більше тридцяти секунд: за конями відразу ж прибирають службовці на спеціально обладнаних велосипедах.
Фестиваль і міське життя
Вони перемішані: з вікон готелів чути голоси співаків, а зі стежок, які ведуть до замку, – звуки репетицій у Палаці фестивалів. Удень можна посидіти на глядацьких місцях посеред соборної площі, зазирнути в зали, де вже стоять декорації для вечірньої вистави. Ближче до вечора на вулицях з’являються дами в довгих вечірніх сукнях і діамантах у супроводі панів у фраках чи смокінгах. Це мешканці центру або туристи, що йдуть на вистави. Але частина публіки під’їжджає у візках. Перед початком глядачі прогулюються довгим тротуаром, не поспішаючи ввійти у фойє. Багато хто приходить в австрійських національних костюмах. А діти одягнені в “дорослі” сукні і смокінги.
Стайня для Моцарта
Цього року Зальцбурзький фестиваль ввів в оперний світ “троянського коня” – і то не в переносному значенні, як звичайно, а в прямому. Це сталося завдяки режисеру Герберту Верніке та його постановці опери Берліоза “Троянці” (Salzburger Festspiele).
Вистави і концерти йдуть на площі перед собором святого Рупрехта, у Резиденцхофі (внутрішній двір палацу єпископів, над яким улаштований дах), на острівці у приміській місцевості Халляйн, у міському театрі, старовинному будинку, що називається “Сміттєва шухляда”, залах палацу “Моцартеум” та інших помешканнях. Але найпрестижніші постановки проходять у Палаці фестивалів, обладнаному в колишніх стайнях, причому один із залів називається “Школа верхової їзди” (колишній манеж, частково вирубаний у горі). Інтер’єри залів суворі, щоб не відвертати уваги від сценічної дії.
Концепція фестивалю звучить як “точна взаємодія традиції і відновлення”. Тут ставлять опери всіх епох – тільки сучасними театральними засобами і прагнуть зробити так, ніби стародавня музика в розрахунку на них і написана. Вистави часом схожі на фільми або кліпи, інколи навіть хуліганські.
На фестивалі цього року безумовним хітом стала постановка моцартівської опери “Так минає все” німецького режисера Ганса Ноенфельса. Він створив сюрреалістичний світ із величезними яскравими квітами і комахами, фантастичними рептиліями, людьми із собачими головами, дамами в прозорих кринолінах і капелюхах-мухоморах. Тут легко втратити розум, а не тільки переплутати закоханих, як це відбувається в моцартівському сюжеті.
У кожній сцені виставі – безліч чудових режисерських вигадок. Головні герої – і чоловіки, і жінки – одягнені в однакові брючні костюми, так що не відразу розбереш, де хто.
Дами, любовно передаючи одна одній модель вітрильника, картинно сумують, лежачи то в шезлонгах, то в ліжках, то в трунах. Вони вправляються біля балетного станка, вправно користуються електрошоком тощо.
Але в ключових сценах виникає та тривожна інтонація, що пронизує всю музику цієї опери. Проводи кавалерів перетворюються на моторошнувату процедуру, подібну до зборів на страту. Відділені від наречених червоним шнуром, Феррандо і Гульєльмо вливаються в ряди солдатів – і вже не можуть перетнути умовну межу.
Багато критиків вважають вистави такого типу “руйнацією підвалин”. Але полемічного пафосу в виставі Ноенфельса немає. Він лише ретельно обігрує моцартівські ідеї й любовно доносить до глядача кожний елемент форми: дуети, арії, ансамблі, інтермецо, початки і закінчення фраз. Незважаючи на зовнішню екстравагантність, це не авангардистська підривна акція, а спокійна концептуальна робота.
Троя і кохання
Основні постановки фестивалю утворять цикл, присвячений певній темі. Цього року центральна тема – “Троя і кохання”, дотепно співвіднесена з головною концепцією фестивалю. Образ античності в опері XVII століття завжди використовувався для того, щоб під девізом “втілення ідеалів красоти” почати щось новаторське. У програмі цього року – “Іфігенія в Тавриді” Глюка, вершина його знаменитої реформи; “Троянці” Берліоза за мотивами “Енеїди” Вергілія – епос, що створювався під час спроб композитора написати “чільну” національну оперу; оперета Оффенбаха “Прекрасна Єлена” – пародійне зображення епохи Наполеона III (і почасти – іронія над штампами “великої опери”) за допомогою образів тієї ж Троянської війни, яких немає в Берліоза.
До цієї темі примикає “Ідоменей” Моцарта – про царя, який, повертаючись із Троянської війни, був захоплений бурею на морі. Цар пообіцяв Посейдонові принести в жертву першого, кого зустріне на рідному острові, але першим виявився син Ідоменея. Історики вважають, що Моцарт вбачав у цьому сюжеті подібність зі своїми стосунками із батьком: він написав унікальну “автобіографічну” оперу.
“Іфігенія в Тавриді” у постановці Клауса Гута йде на сцені Резиденцхофу в обрамленні малинових панелей, що нагадують парадні зали часів Глюка – і водночас означують палац, “залитий кров’ю” родової помсти. У спектаклі є гротескний образ акторів античного театру з масками і регламентованими жестами. Є пластичні мізансцени у дусі театру класицизму, де переміщення груп хору подібні до ритуального танцю або фігурам популярного в Австрії кінного балету. Є сюрреалістичний знак безвихідного простору – підлога, що плавно перетікає у стелю.
Настільки ж лаконічно і неймовірно гарно вирішені “Ідоменей” (постановка Урсули і Карла-Ернста Херманн, спочатку здійснена в Бадені) і “Троянці” (паризька постановка Герберта Верніке).
Величні композиції з груп хору і фігур солістів на тлі гладких світлих стін контрастують із кривавими динамічними сценами битв, строкатими карнавальними процесіями і ритуальними процесіями зі справжніми смолоскипами. А пригоди персонажів “Прекрасної Єлени” нагадують у постановці Герберта Верніке телевізійну “мильну оперу”, що розігрується в інтер’єрах сучасного будинку, спорудженого з претензією на стиль часів Наполеона III.
З часів Ріхарда Штрауса фестиваль вважає своїм обов’язком улаштовувати прем’єри сучасних опер, які, по змозі, повинні відповідати темі сезону. Цього року свою першу оперу представить фінський композитор Кая Саар’яхо, що працює з електронною музикою в галузі синтезу звукових і візуальних образів. Вона дебютувала в Зальцбурзі в 1996 році. Її “Любов здалеку” варіює тему Трістана й Ізольди. Саар’яхо знайшла в рукописах XIII століття історію трубадура Жоффре Руделя, який закохався у графиню Тріполі, не бачивши її. Натхненний своїм ідеалом, він складав пісні, фрагменти яких збереглися (Саар’яхо їх цитує). Нарешті Рудель вирішив побачити графиню, але під час подорожі занедужав і помер на руках у коханої.
Деякі твори створюються під час фестивалю – на семінарах і майстеркласах для виконавців і композиторів Академії під керівництвом композитора Вольфганга Рима. Але найкраща школа, зрозуміло, – самі вистави і концерти за участю зірок. Цього року тут зайняті один із найкращих баритонів світу – американець Томас Гемпсон, молода болгарська співачка Весселіна Казарова, знаменита виконавиця вагнерівського репертуару Вальтрауд Маєр, диригенти Ріккардо Муті, Клаудіо Аббадо, Лорін Маазель, американська оперна діва Джессі Норман, піаніст Мауріціо Полліні.
Вражає і майстерність невідомих співаків, ерудитів, які вільно володіють м’якою, неекзальтованою вокальною манерою. Зальцбурзький фестиваль взагалі заохочує в опері інтелектуальне начало (на відміну від італійських свят).
Глядачі йдуть у Палац фестивалів насамперед заради самої опери, яка для більшості з них – як лікувальні води, кафе і бібліотека одночасно: живить, надихає, заспокоює. Зал слухає і майже не аплодує, щоб не заважати. Ну а після того – овації.
За матеріалами Le Monde підготувала Катерина Сліпченко
довідка
Із 1991 року фестиваль очолив Жерар Мортьє, який і перетворив його в найбільшу лабораторію сучасної режисури. Протягом року на фестиваль працює 178 співробітників, а влітку – 4000. З них близько 3000 – артисти, інші – технічний і адміністративний персонал. Звичайно, фестиваль триває заледве більше місяця (цього року він проходитиме з
23 липня до 31 серпня). Відбудуться 200 вистав, у тому числі – постановки 8 опер, 6 п’єс і 70 концертних програм. Торік на фестивалі побувало близько 210 000 глядачів. Прибуток від продажу квитків перевищив 285 млн. шилінгів (близько 19 млн. доларів). Очікується, що й цього року прибутки не будуть меншими. Бюджет фестивалю упродовж останніх декількох років становить близько 600 млн. австрійських шилінгів (приблизно 40 млн. доларів). Близько трьохсот мільйонів прибутку надходить від продажу квитків, решта – від продажу прав на трансляції і запис, розміщення реклами тощо. Фестиваль окуповується на 74 %. Дефіцит покривається коштами Фонду Зальцбурзького фестивалю, заснованого в 1950 році, які складаються з прибутків від заохочення туризму (20 %) і різних субсидій (80 %). Квитки на фестивальні вистави коштують від 200 до 4 600 шилінгів (тобто від 13 до 300 доларів). Але існують різноманітні знижки для пенсіонерів, інвалідів, дітей, студентів. Цей фестиваль стане останнім, що пройде під керівництвом Мортьє. Після прориву Партії свободи під керівництвом Йорга Гайдера восени 1999 року Мортьє вирішив на знак протесту перервати свій контракт. Він пояснив, що концепція Зальцбурга, що базується на міжнародному співробітництві і взаємодії культур, несумісна з націоналістичною політикою. Але потім Мортьє оголосив, що виконає свій контракт, який закінчується у вересні 2001 року, однак продовжувати його не буде.
|
|
