Фабрика сміття не знає спочинку
ПРОФЕСІЯ
Маріанна РОМАНЕНКО
Уже 39 років працівник комунального підприємства “Спецкомунтранс” Іван Левус вивозить сміття. Каже, що колись було легше працювати. Можливо, тому, що був молодшим. А можливо, не бракувало автомобілів і запчастин до них. Парк налічував сто сміттєвізок і обслуговував усе місто. Зараз – всього-на-всього 10. І кожна має зробити по чотири ходки. Та додаткову, якщо інша машина на ремонті. Але й раніше були свої труднощі.
“Мабуть, самі бачили, колись у брамах стояли такі маленькі банячки, що ми їх називали бункернями. І вантажники витягали їх із брам. А де домовлялися з двірничками, то вже було витягнуте. Забирали з брам і завантажували в машини. Такі банячки стояли в кожній брамі та поширювали довкола себе різноманітні запахи. І це ж треба було до кожної під’їхати. Ото було роботи ногам: то зчеплення, то гальма; від одного будинку до іншого. Ногами тоді за зміну так, бувало, наперебираєшся! А зараз у брамах нічого нема, вони чисті. Є спеціальні майданчики з контейнерами: під’їжджаємо, забираємо. Так краще”.
Теперішні машини пан Левус називає роботами. Каже, що з їхньою допомогою можна швидко забирати сміття і багато вивозити. Здається, вона розрахована, щоби її обслуговували двоє осіб. Навіть колись для експерименту висилали на дільницю разом з водієм і оператора. Та співпраці чомусь не вийшло.
“Я і шофер, і вантажник. Хоча мав би бути тільки водієм. От якби був оператор, то я сидів би в кабіні. А так сам: з кабіни до важелів, від важелів до кабіни. Це трохи затяжко. Тут перед цим був інший директор, котрий хотів давати нам операторів, але щось не вийшло. Були непорозуміння щодо ремонту системи завантаження між водіями й операторами, бо кожен вважав, що то не його парафія. Та й операторам чомусь така робота не подобалася. Тому залишилися лише водії”.
Із 1962 року щодня пан Левус добирається на роботу в “Спецкомунтранс” на вулицю Жовківську. За його словами, у хрущовські часи сюди зігнали автопарки всіх дрібних комунальних підприємств.
“Спецкомунтранс” не вивозить сміття у неділю й у середу. Так склалося відтоді, коли нам було подаровано два вихідні на тиждень. Не вивозити сміття два дні підряд просто неможливо – місто може захлинутися у власних відходах. Неприємно буває, коли в дощ загрузаєш у багнюці на сміттєзвалищі. Але завжди є трактори: як не випхає, то витягне. Щодо бруду, який залишається біля порожніх контейнерів, то пан Левус каже, що з цим нічого не вдієш. Навіть найдосвідченіший шофер цієї машини як обережно не працював би, але якщо контейнер з “дашком”, то обов’язково посиплеться поза машину. Проте найбільша проблема буває, коли ламається машина.
“Тут якщо один день ремонтуєш, то на другий уже мусиш вивозити сміття: поприбирати за вчорашній день. Бо наша фабрика сміття працює цілодобово. Досить один день не поїхати – і вже біда”.
Якби молодість повернулася, то Іван Левус сюди б не прийшов працювати. Проте своєму синові запропонував передати машину, коли сам піде на пенсію. Але нинішня молодь за 118 гривень зі сміттям працювати не хоче. А пан Левус мусить – він єдиний годувальник великої родини. Та й ніколи своєї роботи не соромився.
“Так уже звик, що навіть уваги не звертав, коли хтось мене бачив і казав: “Сміттяр”. Із сусідами зовсім не зустрічаюся. Зранку встаю о п’ятій, чайку поп’ю, поголюся. І о шостій уже виходжу з дому. А ввечері приходжу додому о сьомій-восьмій. Ось вчора бензину не було, я трохи затримався.
І потрапив додому аж об 11 годині вечора. Уранці пішов – увечері прийшов”.
|
|
