Десятиліття "совкового" стандарту
Допомога соцзабезу чи премії за найяскравіші творчі досягнення?
ЗМАГ
Марта ҐАРТЕН
|
Закінчення. Початок – стор. 1
Цим останнім чинником аргументовано підтверджують, як держава піклується про митців і мистецтво, покинених напризволяще в стихії ринкових умов. І ніхто не завдає собі труду переосмислити, що це таке ж розподільче корито, яке було за тоталітарних часів. Воно не підтримує мистецтво, а деморалізує й розбещує творця. Уже бодай тим, що прирікає його на участь у метушні довкола ласого шматочка і боротьбу з абсолютно не гідними нагороди конкурентами. Тим дискредитується і сама нагорода, і її суспільна значущість.
Запобіжний засіб цьому лиху – принциповість журі. На це важко сподіватися. Але це єдине, що залишається. Змогло ж журі Шевченківської премії відмовитися від згубної практики тиражування лави лауреатів державного карбу. Однак чи надовго стане йому мужності, і чи сприймуть на периферії цей приклад як гідний для наслідування – ось у чому заковика. Здається, на таку принциповість львівські весільні генерали від культури не страждали ніколи. Незабутня Андруховичева “Пісня про мертві лаври” актуальна нині, як ніколи.
Та все вирішить гра компромісів. Річ у тім, що через різнобій корпоративних інтересів, який спричинив висунення однаково “здарних”, але з-під різного протегування претендентів, журі може заплутатися в сильцях, які поки що є нічим іншим, як по-наївному милими фальсифікаціями.
Наприклад, із списків кандидатів на премію ім. С. Людкевича, укладених управлінням культури Львівської ОДА, випливає, що Спілка композиторів висунула на здобуття обласної премії в галузі музичного мистецтва Львівський камерний оркестр (щоправда, експозиція влаштована так, що видається, буцімто не оркестр, а персонально його керівника А.Микитку!), скрипальку Л.Шутко, диригента-постановника опери “Мойсей” М.Скорика, головного диригента Львівської Опери М.Дутчака, виконавця ролі Мойсея О.Громиша та симфонічний оркестр Львівської обласної філармонії. І це при тому, що, за протоколом ради правління, Спілка композиторів насправді мала лишень одного свого висуванця – Л.Шутко! Решту ж висунули ті підприємства, де вони працюють: ЛДМА ім. М. Лисенка, Львівська Опера та філармонія. Нічого в тому лихого немає. Але навіщо ж прикриватися щитом Спілки? Зміг же, наприклад, камерний оркестр “Віртуози Львова” вказати, що їх висунув особисто міський голова, особисто владика Любомир Гузар і Ліга творчих спілок на додачу! Звісно, ніхто не боронить висувати легіон претендентів, але М.Скорик як чільник СК мав би розуміти, що, погоджуючись на висунення від оперної бригади таким собі паротягом, він тим самим забирає шанс у Л.Шутко, кандидатуру якої СК сама ж і запропонувала.
Щось схоже сталося з архітектурною, культурологічною та всіма письменницькими преміями. Звісно, преміальний пиріг можна ділити аж на окремі родзинки, але якою буде питома вартість такої розмінної відзнаки? Тому набагато розумніше вчинила Спілка художників, яка зважено висунула О.Ногу на премію ім. С.Гординського, В.Бажая – на премію ім. І.Труша, а Р.Петрука – на премію ім. З. Флінти. Причому останнього – безальтернативно!
Але що загалом засвідчило кандидування певних митців? А те, що Львів ще й досі не збагнув, які саме явища в його культурі з’явилися від часу проголошення Незалежності й стали непересічними в загальноукраїнському і навіть європейському контексті. Ось лише деякі з них: театр ім. Леся Курбаса, незалежний культурологічний часопис “Ї”, міжнародний фестиваль сучасної академічної музики “Контрасти”, Форум книговидавців України, міжнародний театральний фестиваль “Золотий лев”, міжнародне триєнале гутників, високоінтелектуальне і креативне середовище керамістів і текстильників, камерний театр “У кошику”, КМЦ “Дзиґа” і персонально Віктор Неборак як ферментатор літературного процесу, котрий особисто зробив за останнє десятиріччя більше за всіх членів Спілки письменників разом узятих!
У творчих спілок переважно інше бачення, і їхні претенденти є найкращою оцінкою рівня самих спілок. Кажуть, що про смаки не сперечаються. Але спробуйте-но утриматися від суперечок, прочитавши перелік кандидатів. Так, нема там таких одіозних розбудовників української духовності, як Василь Базів, Федір Стригун чи інші номенклатурники. І дещо випадають із загального “списку”, наприклад, Юрій Винничук чи Ірина Калинець. Без особливих шансів стати номінантами. Але їх, напевне, вписали, щоби створити видимість альтернативності. Проте загалом виставка справляє гнітюче враження. Не обійшлось на ній і без прикрого казусу: на стенді, де мусили б висіти документи про творчі здобутки відомого на цілий світ концептуаліста Василя Бажая, красується... афіша опери “Мойсей”, до авторства якої Бажай не має жодного стосунку. Але, напевно, організатори конкурсу думають інакше. То нехай би пояснили пересічним відвідувачам виставки, у чому річ... До речі, шкода, що ніде на виставці не вказано, хто ж саме і кого висував. Прецікава б картина вималювалася!
А загалом, чи не чесніше було б встановити щорічні стипендії за тими ж номінаціями для тих митців, котрі їх потребують і є потенційно спроможними формувати нові вартості, а не перетворювати премії на філію соцзабезу?
Кандидати на обласні премії
Премія ім. Маркіяна Шашкевича (поезія): Микола Петренко, Віктор Романюк, Роман Качурівський.
Премія ім. Богдана Лепкого (проза, драматургія, переклади): Євгенія Божик, Роман Дідула, Ярослав Павлюк, Юрій Винничук.
Премія ім. В’ячеслава Чорновола (журналістика, публіцистика): Богдан Когут, Ірина Калинець, Василь Лизанчук.
Премія ім. Станіслава Людкевича (музичне мистецтво): Львівський камерний оркестр, Лідія Шутко, Мирослав Скорик, Михайло Дутчак, Олександр Громиш, Симфонічний оркестр філармонії, камерний оркестр “Віртуози Львова”.
Премія ім. Бориса Романицького (театральне мистецтво): Любов Каганова, Ярослав Кіргач, Ярослав Лис.
Премія ім. Івана Труша ( живопис, графіка, скульптура): Сергій Олешко, Тадей і Михайло Риндзаки, Оксана Зінченко, Василь Бажай.
Премія ім. Святослава Гординського (культурологія, мистецтво, музейне будівництво): Борис Мельник, Анатолій Покотюк, Олесь Нога, Тихон Лещук.
Премія ім. Івана Левинського (архітектура): Михайло Ягольник, Остап Федоришин, Лариса Дев’яшина, Микола Федорів, Віктор Козачук, Любомир Королишин.
Премія ім. Зеновія Флінти (декоративно-ужиткове мистецтво): Роман Петрук.
Премія ім. Анатоля Вахнянина (народна творчість): Оксана Смеречинська -Мартинович, Володимир Заремба, Євгенія Загводська.
|
|
