Спір за двері в подвір'я
КОНФЛІКТ
Остап ДРОЗДОВ
“Зараз іде мова про те, щоби зберегти театр для наших дітей і культури”, – з такою розпачливою заявою звернувся до журналістів директор Першого українського театру юного глядача Юрій Думнич.
Усе “закрутилося” кілька років тому, коли тодішній директор ТЮГу передав деякі приміщення в оренду фірмі “С&С-Львів” (у той критичний час завдяки цьому театр міг оплачувати рахунки за газ). А торік Степан Сенчук (у той час – голова ОДА) особистим розпорядженням практично забрав із балансу ТЮГу ці приміщення. “Тоді обласне управління комунального майна в односторонньому порядку сповістило нас про розірвання договору, однак ні передавальних, ні розподільчих актів не було складено”, – розповідає директор театру. А будинок (це вул. Гнатюка, 11) є цілісним комплексом, з єдиною системою водопостачання, тепла й освітлення. Сусідом театру стало кафе “Княжий Львів”, за словами пана Думнича, там знаходиться деяке театральне майно.
Зі середини минулого року власником кафе “Княжий Львів” фігурує ПП “Сей-Єс”, з яким, властиво, і конфліктує театр. Кафе почало вимагати надати йому в користування двері, які виходять безпосередньо в подвір’я театру. “А там ж є державне майно! – обурюється Ю. Думнич. – Театр, а тим паче дитячий, не може бути прохідним двором”.
“Із метою захисту державного майна, як нормальні господарі, ми заблокували ці двері. Подвір’я – це наша територія. Театр має бути театром”, – так налаштований директор Думнич.
ПП “Сей-Єс” у січні подало до суду, вимагаючи розблокувати двері, а також виплатити 2000 гривень за моральну шкоду. Суд, що відбувся у квітні за відсутності відповідача (тоді директор театру перебував на лікарняному), постановив усунути перешкоду в користуванні дверима та виплатити 500 гривень. Після марного звертання до прокуратури театр зараз готує апеляцію у вищі судові інстанції.
Директор кафе “Княжий Львів” Володимир Бродик люб’язно погодився викласти свою версію подій. За його словами, кафе має договір із обласним управлінням комунального майна, датований 23 серпням 2000 року. “Це не є приміщення театру, – переконує пан Бродик. – Та боронь, Боже, ніяка душа не покаже в подвір’я носа, а те, що розповідає директор театру, не відповідає дійсності”. Як вважає пан Бродик, ці двері є пожежним виходом, і відчиняти їх вони мають право, хоча б для того, щоб у кухні було свіже повітря. “Ми орендуємо приміщення не в театру і на його площі не претендуємо”, – заявляє директор кафе.
“Існує американсько-український договір від 1994 року про збереження об’єктів культурної спадщини, – коментує проблему директор Американсько-українського бюро з прав людини і дотримання чинного законодавства Шейхет Мейлах. – Ваш театр має захистити від комерціалізації обласне управління культури”.
|
|
