людина спрагла
МОРИКВАС
Львів’яни, облишивши свої нарікання на великі дощі (це ж скільки безплатної води щодня шугало з неба!), знову звертають спраглі погляди на ріденькі струмочки з кранів, які от-от можуть пересохнути. І це не просто постійний страх мешканця великого міста перед проблемами Водопостачання, яке не залежить від Небесної волі, а від організаційних зусиль звичайних і грішних наших ближніх.
Це – втілена спрага людей, які живуть у місті без ріки. (Ну, не будемо згадувати тут стареньку Полтву, надійно загнану під землю заради інших наших потреб!)
Ця спрага така велика, що занесла наше місто аж у список позичальників Світового банку. (Львову обіцяють позичити 24,5 млн. доларів на 20 років – на розвиток водопостачання. Це великі гроші і велике щастя, що шестирічні напрацювання магістрату у цьому напрямку не пропали намарне).
Але навіть цей дипломатичний подвиг міської ради не породжений такою спрагою, якою наповнені серця деяких інших львів’ян, насамперед морських вовків, які 9 (дев’ять!) років плавали морями-океанами, несучи у світ знамено України. Отже, козацька чайка “Пресвята Покрова” повернулася в Україну! Вже – в Одесі, вже в порту Південний (який досі офіційно називають “Южним”), вже йде до Канева, щоб там зустріти 10-річчя нашої незалежності. Завершився етап.
Віха в історії України, зокрема сторінка її морської історії.
До Львова – міста, яке дивиться в небо сухими очима порожніх фонтанів, – повертається команда чайкарів – людей, спраглих води і якоїсь дії. А з ними – Юрко Волощак, найяскравіший зразок Людини спраглої. Можна тільки поспівчувати йому –невтомному козацькому писареві , який і в семибальний шторм не випускав пера з рук та пережив багато іншої екзотики. Що він буде робити в сухопутному Львові? І що стане з чайкою – чи буде вона плавати в українських місцевих водах, чи, може, стане музейним експонатом?
Таку перспективу Юрко передбачав ще два роки тому. Правда, треба спочатку побудувати у Львові Морський музей. Ніхто вже не сумнівається в тому, що наше місто в різні епохи було дном океану, центром морської торгівлі чи просто – містом над річкою, про що зокрема свідчать міські фасади з морською символікою.
Але якщо не вийде з Морським музеєм, то може бути Музей Розточчя (тобто головного європейського вододілу, який кілька десятків тисяч років тому зупинив на Збоїщах Великий льодовик, що насувався з Арктики), або ж просто – Музей води.
У місті, де постійно бракує води, де ми не вміємо нею користуватися, не вміємо очищати джерела, садити дерева, які зберігають вологу, – такий музей став би центром екологічного руху (нинішній Природничий музей у Львові, на думку Ю.Волощака, є музеєм трупів різних тварин).
А треба, щоб музей був живою інституцією, яка досліджуватиме закономірності збереження та відтворення природних ресурсів та виховуватиме наше ставлення до води, до моря.
Є ще у нашого мандрівника одна ідея, яка, на його думку, могла би бути альтернативою отим кредитам міжнародних банків і врятувати наше місто від посухи.
Коли Юрій Волощак під час своїх мандрів уперше потрапив на Мальту, то був вражений, що там немає звичайної води. Є довкола острова море солоної води, є джерела та струмки з несмачною, непридатною для пиття водою. Питну воду на острів завозять з Італії, і вона так само коштує, як пиво і вино.
Працюють, щоправда, на острові заводи-опріснювачі, які пожирають багато енергії. Але ж є природні речі. Якщо є сонце, повітря і камінь – то там мусить бути вода. Українського мандрівника вразило, що мальтійці не бачать цього в себе під носом.
В Україні теж цього під носом не бачать. Приїжджали сюди французькі науковці-екологи, котрі помітили, що під курганами, яких у наших степах тисячі, збирається вода. Там взаємодіють нагрітий камінь та холодна земля, що вбирають вологу з повітря і конденсують її. У будівельників є навіть такий термін – точка роси. У кожному будинку товщину стін розраховують на основі перепаду температур, щоб не конденсувалась на них волога.
Було б логічно, вважає Ю.Волощак, архітектор за фахом, штучно створювати “точку роси” у спеціально збудованих конструкціях. А то й кожний будинок будувати зі своїм власним резервуаром.
Усе це з банку ідей Ю.Волощака. Що далі? Чайкарі повертаються. Незабаром у Львові знову буде рух і хвиля.
Надія МОРИКВАС
|
|
