Десятиліття "совкового" стандарту
Допомога соцзабезу чи премії за найяскравіші творчі досягнення?
ЗМАГ
Марта ҐАРТЕН
У четвер у Палаці мистецтв відкрито репрезентативну виставку, яка мовою документів знайомить львів’ян із творчим доробком кандидатів на обласні премії у різних галузях мистецтва, присудження яких приурочене до 10-річчя проголошення Незалежності України.
Після знайомства з іменами висуванців тих творчих спілок, що є реліктами ще сталінської ідеологічної машини, складається враження, що культура наша – так-так, українська, рідна, національна – як дві краплі води чомусь підозріло скидається на “совковий” її ерзац. Той же ниций спілчанський офіціоз, та ж перетасовка старої колоди карт, ті ж претенденти, та ж (за рідкісними винятками) неймовірна сірятина і, що найстрашніше, той же колгосп!
Утямити, що цього разу обласна премія не просто ЩОРІЧНА, а таки ЗНАКОВА, бо вручатиметься на відзначення найвагоміших здобутків у царині мистецтва за перше десятиліття Незалежності, і не побачити достойних кандидатів – це розчарування неймовірно депресивної дії. Тут не витримує критики жодне заспокійливе кулуарне виправдання провінційної консервативності. Якщо премія – це шкала суспільних вартостей, то з експозиції виставки можна судити про те, як низько ставить наше суспільство справжні мистецькі вартості, як толерує воно конформізм – узагалі-то несумісний із покликанням людини творчої.
Нічого не змінилося, панове! Яка там незалежність? Яка там свобода духу? Ми й далі перебуваємо в стагнаційній летаргії! Естетичні орієнтири – не на мистецьких обріях, а тут-таки, у самодостатній закам’янілості провінційного скніння, якому за щастя пиндитися графоманською базграниною. Причому навіть це – своє, доморощене – має тенденцію до змізерніння й остаточного змиршавіння. До речі, практика присудження таких премій в інших регіонах свідчить, що незабаром коло достойних претендентів вичерпається. І дискредитація оціночного рівня не просто неминуча, вона запрограмована, так би мовити, генетично. Доходить до абсурду: встановлюється негласна черга на премію. Цього року – тобі, а наступного – твоєму колезі. Нікого не образимо, усі своє візьмуть, навіть по другому колу. Когось спокушає містечкова слава, а комусь не зайвий і грошовий еквівалент нагороди. Сума ж кругленька – 10 тисяч гривень!
Закінчення – стор. 4
|
|
