BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 27 ЛИПНЯ 2001 року |

Срібна корона Галичини

Лише подорож Дністром може дати уявлення про значення цієї ріки для України

МАНДРИ

Олексій ШЕВЧЕНКО

“За Данила Галицького жилося краще”, – ця не вельми оптимістична фраза фірмана, який підвозив нас разом із човном від залізничної станції “Галич” до берега величної ріки, одразу окреслила загальний настрій мешканців наддністрянських сел. Хоча, як вдалося з’ясувати згодом, він таки не в усьому мав рацію...

Подорож

Хто такі “ми”? Ми - це чотири львівські журналісти, представники різних видань, які у рік 800-літнього ювілею першого українського короля Данила Галицького вирішили пройти його знаменитим водним шляхом – річкою Дністер від королівської столиці Галича до самого Хотина (як не раз ходила королівська дружина). Здавалося б, божевільна ідея, але, на диво, знайшлися небайдужі люди, які допомогли нам організувати експедицію “Шляхами короля у пошуках корони”, за що ми всі їм вдячні.

Як би там не було, усі приготування завершено, усі нюанси з’ясовано, і от широка дорога – Дністер – перед нами. Старт!

Одразу хочеться зазначити, що десятиденна мандрівка величною рікою переконає будь-якого песиміста, що цей край – просто неоране поле для різноманітних туристичних організацій. Адже кращого місця за це для водного туризму в Україні годі й відшукати. Тут є все. І перекати, у яких вода вирує, мов у казані, і величні скелі на берегах, і печери, у яких колись жили самітники, а тепер любить розважатися місцева молодь, і таємничий печерний монастир, і прозорі, мов кришталь, джерела (до речі, у багатьох із них – справді мінеральна вода), і заховані у прадавніх лісах фантастичні водоспади. Це – для любителів природи.

Шанувальники історії теж не пошкодують, що вирушили в таку подорож. У прадавньому Галичі допитливий турист підніметься на Крилос, огляне храм Святого Пантелеймона, просто прогуляється старим містом і вдихне на повні груди атмосфери правдивої Галичини. А далі будуть Маринопіль і Раковець із мальовничими рештками замків. Згодом відчути себе правдивим курортником можна буде в Заліщиках. Так-так, за часів Польщі тут був один із найпрестижніших європейських курортів.

Місцеві жителі, до прикладу, переконують, що 320 днів на рік тут світить сонце. Навіть сам Пілсудський збудував неподалік собі дачу, до якої спеціально проклали вузькоколійку. Тепер тут, щоправда, звичайний пансіонат, але німецькі туристи вже “пронюхали” про всі принади тутешнього відпочинку і кілька років поспіль приїздять сюди великими групами. Ну і, безперечно, Хотин із його мальовничою фортецею, історія якої тісно пов’язана і з турками, і з поляками, і, до того ж, із козацтвом.

Урешті-решт, гріх не подумати про активних туристів-здобувачів. Тобто тих, хто бере від природи все, що вона може дати. Уздовж Дністра є безліч грибних лісів, де назбирати відро підберезників – справа 30 хвилин. А про рибалок годі й говорити: рибою тут аж кишить. На всі смаки – від голавликів і карасів, з яких можна зварити юшку на вечерю, до 50-кілограмових сомів, трошки менших судаків і навіть “чучуги” (місцева назва осетрових, які можуть стати правдивим трофеєм для рибалки зі стажем.

Знайдуть щось для себе і туристи-екстремали. Варто бодай раз потрапити в зливу на ріці, коли зустрічний вітер крутить човном, немов пір’їнкою, коли півметрові хвилі переливаються через борт, а блискавки розтинають чорне небо кожних п’ять секунд. І будь-хто відчує себе лишень мурахою, яка не ладна подолати цю стихію, а може просто спостерігати за фантастичним бунтом природи і, налягаючи на весла, уникати небезпечних мілин, розвалених мостів і крутих кам’янистих берегів.

Словом, букет непересічних вражень від подорожі річкою вам гарантовано. От лишень не забувайте, що туристичної інфраструктури вздовж берегів Дністра немає взагалі. Тобто місце для ночівлі, харчі на дорогу, намет, човен і все решта, що знадобиться, – виключно ваша турбота. Хоча якщо побудувати мережу кемпінгів, де за кілька гривень дозволять розбити намет і нагодують вечерею, обладнати пункт прокату тих же байдарок, де можна отримати інструктаж чи й навіть інструктора, зробити ще кілька необхідних для зручності туристів кроків – і ріка почне приносити реальні гроші підприємливому туроператору. Тільки от чи потрібно це туроператорам, котрі воліють заробляти на традиційних болгаріях та мармарисах?..

Люди

Люди – це головне багатство нашої країни. Упевнюєшся в цьому вже після перших зупинок у наддністрянських селах. В одному селі нам насипали повний пакет огірків і помідорів, а гроші взяти відмовилися, мотивуючи це тим, що вони “за це ж не платили!”. У іншому, де ми намагалися знайти магазин із хлібом (не знайшли ні магазину, ні хліба), жінка винесла випечений власноруч коровай і також про гроші навіть чути не хотіла. Зрештою, це ставлення до подорожніх відчувається навіть у традиційному діалозі поміж туристами та селянами. Перше запитання місцевих “аборигенів”: “Куди пливете?”; а друге, обов’язкове: “Чи стане харчів?”. Якщо раптом “не стане”, вам одразу ж запропонують накопати картоплі чи засипати півчовна щойно зібраними помідорами.

Ми безупинно дивувалися, з якою працьовитістю і любов’ю місцеві жителі ставляться до своєї землі та своєї ріки. Кожен клаптик городу обов’язково охайно оброблений, кожен селянин – правдивий господар. І земля віддячує їм. Південь Тернопільщини – помідорний рай. Оброблені дбайливими руками городи приносять господарям по 50-60 тонн помідорів за сезон. А це чи не єдиний (і погодьтеся, доволі непоганий) заробіток місцевого селянина. Та навіть якщо не маєш помідорних плантацій, з голоду все одно не помреш. Натуральне господарство успішно провадять абсолютно всі. Як кажуть, “дають собі раду”.

Інша стаття заробітків місцевих селян – у ріці. Рибу тут ловлять усі – старі і малі, чоловіки і жінки. Ловлять серйозно і дбайливо. Навіть якщо й закидають заборонені законодавством неводи (а таки закидають, чого там гріха таїти!), то вічко роблять таке, аби маленька риба не потрапляла.

Одні такі рибалки врятували наш екіпаж під час шаленої зливи, яка тривала всю ніч. Розбити намет можливості просто не було – земля промокла миттєво. Відтак прихистком нам став рибальський намет (“буда” – так вони самі назвали його). Ігор і Саша розповіли нам, що малька не ловить ніхто.

Розуміють, що вбивши його цьогоріч, наступного року залишаться без риби. Також не вітають полювання на рибу за допомогою так званої “електровудочки” (потужний електричний розряд убиває все живе в діаметрі кількох десятків метрів). “Та так тільки міські рибалки рибу ловлять – вони ж усього малька б’ють! А ми як за такою справою зловимо, то по голівці не погладимо”, – поділився думками кремезний Ігор. “А ви багато виловлюєте?” – питаюся. “Ну, за ніч у сприятливу погоду можемо ймити (зловити) до ста кілограмів сома і судака, якого потім продаємо на копчення або закручуємо для себе в банки. З тих грошей і закруток потім живемо всю зиму”.

На заробітки за кордон, звісно ж, їздять і звідси. Проте не так масово, як із сіл і містечок Львівщини. Здається, що люди таки можуть непогано жити і без заробітчанського хліба. Вони спокійні й упевнені в завтрашньому дні. Принаймні в нас таке враження встигло скластися...

Біди

Попри загальний оптимізм і позитивну енергетику, яку ми отримували від спілкування із природою Дністра та людьми, що живуть на його берегах, існує і обов’язкова ложка дьогтю, яку деколи пасувало б назвати навіть черпаком.

Перше, що чи не відразу кинулося у вічі, – абсолютна відсутність будь-якого зв’язку зі світом у деяких населених пунктах. Є села (і то немаленькі), де немає жодного телефону, поштарка приходить раз на тиждень, а найближчий пункт зв’язку – за десяток кілометрів. З одного боку, таким “робінзонам” хтось може і позаздрити, а з іншого... А раптом апендицит, пожежа чи ще якесь лихо?.. На тлі цього газети двотижневої давності, які в селі називають “свіжими”, видаються дитячою забавкою.

Ще одна біда – екологічний стан Дністра. Не таємниця, що загальна екологічна ситуація в Україні дещо покращилася останнім часом (плачевний стан промисловості, виявляється, має і свій позитивний бік). Хоча, на загал, проблеми таки існують. І навіть у такого гіганта, яким є Дністер.

На своєму шляху ми зустріли міжнародну екологічну експедицію “Дністер 2001”, про яку “Поступ” писав в одному із попередніх чисел. Її учасники – переважно науковці – досліджували екологічний стан річки дуже серйозно. У програму їх досліджень входили забори проб води із Дністра й усіх потічків і річок, що в нього впадають, відлов риби, плазунів, комах і дослідження їх на вміст важких металів та радіонуклідів, так звана “паспортизація” окремих ділянок дністровських берегів.
Яким же було наше здивування, коли ми дізналися, що до складу експедиції (загальна кількість – 28 осіб) входило лише... троє українців. Дівчина зі Львова і двоє хлопців з Одеси. Решта – громадяни Молдови. У чому ж річ? Один із керівників експедиції Ігор Ротару розповів, що вся справа в абсолютній незацікавленості нашого уряду проблемами Дністра: “Від вашого Міністерства екології не вимагалося нічого – ані грошей, ані засобів. Нас фінансували міжнародні екологічні організації.

Ми просто хотіли, аби вони прислали кількох своїх представників. Натомість отримали лаконічну відповідь: “Ми не маємо позиції із цього питання”. Можна подумати, що Дністер – це виключно молдовська ріка... Добре, що хоч громадські екологічні організації відгукнулися...”. От і виходить, що молдован більше цікавлять проблеми української річки.

Про все це і ще про інше можна оповідати годинами. Але немає нічого кращого, аніж самому поринути в цю захопливу мандрівку і побачити всі дністровські принади на власні очі. Літо ще не закінчилося! “А як же із метою вашої акції, – запитається вибагливий читач. – Корону ви таки знайшли?”. Знайшли! І вона набагато цінніша для нашої держави, аніж золотий виріб, що прикрашав голову короля Данила. Сам Дністер, із його неповторною природою, його багатствами і його неймовірними людьми , сам він і є срібною короною Галичини!

P.S. Учасники експедиції “Шляхами короля у пошуках корони” висловлюють сердечну подяку Громадському комітету з відзначення 800-ліття короля Данила і мистецькому об’єднанню “Дзиґа”, без яких ця експедиція не відбулася б. Також доземний уклін нашим небайдужим меценатам: головному спонсору акції – компанії UMC, виробнику спортивного одягу фірмі “Корн”, комп’ютерній фірмі “Стек”, гуртовні “Гіпо-маркет”. Особлива подяка – Західному оперативному командуванню за наданий човен, який протягом десяти днів був для нас рідною домівкою.

POSTUP - ПОСТУП
№114 (772),
27 ЛИПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Битва за Бахчисарай
·Пригоди румуна в Києві
·В НОМЕРІ
·У Львові може бути гаряче
·Китайці пожаліли американських "шпигунів"

ПОГЛЯД
·Ви берете на роботу родичів?
·літо минає

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·У Львові може бути гаряче
·Житлове господарство у кризі
·Екологічний митний контроль можна пройти за місцем проживання
·Справа білозора: Процедурні спори й ідеальні характеристики підсудних
·Попередні підсумки реконструкції Святого Юра
·Затримано квартирного злодія

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Зростання іміджу Кучми суперечить законам США?
·Битва за Бахчисарай
·Мустафа Джамільов: Ми готові до акцій непокори
·Похорону Ґонґадзе не буде

ПОСТУП У СВІТ
·"Амністія" до приїзду Пауелла
·Китайська Феміда змилосердилася до американських "шпигунів"
·Палестинцi воюють iз... палестинцями
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·еконовини
·Аукціон для своїх
·Ринок брухту будуть окультурювати
·Вексель

РЕПОРТАЖ У ПОСТУПІ
·Срібна корона Галичини

НАС 800 ТИСЯЧ
·Як сонце зайде, біда біду знайде
·"Львів" у Торонто

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Нове народження Генделя
·У Зальцбурзі відкрився фестиваль
·Злодії знову випередили археологів
·У лондонському музеї розбили скульптуру

АВТО ПОСТУП
·Великі перемоги "Побєди"
·Тест для справжнього водія

СПОРТ-ПОСТУП
·"Шахтар" зруйнував погану традицію
·З надією на спокій...
·СПОРТ-БЛІЦ
·Бразильці вірять у спасіння Загало

ЮРИДИЧНИЙ ПОСТУП
·КАЛЕНДАР
·Корова, мистецтво і м'ясо