Назад, до темряви
ПРЯМА МОВА
|
– Викликає захоплення те, що вдалося зробити урядові Віктора Ющенка, – каже Богдан Пужак. – Згадайте події дво-трирічної давності. Темрява у будинках. Величезні борги за споживання електроенергії. Походи на Київ голодних шахтарів, які місяцями сиділи без платні. Дірявий бюджет держави, який не дораховувався десятків мільйонів гривень від такого потужного сегмента ринку, яким є електроенергетика, тільки тому, що там панували бартерні розрахунки.
Коли рік тому уряд почав вимагати за придбану електроенергію розраховуватися грошима, багато хто просто не вірив у можливість виконання цього рішення. Але скепсис усе-таки мала б похитнути статистика: сотні мільйонів гривень було просто витягнуто з тіні, тож тепер сума коштів, яка потрапляє на оптовий ринок електроенергії протягом місяця, дорівнює сумі, яку колись отримували протягом року. А це ж зарплати, можливість технічного та технологічного удосконалення підприємств, відрахування на соціальну сферу...
Було тоді й чимало противників такого рішення, які сьогодні намагаються узяти реванш, відновивши розрахунки натурою та векселями, що буде наслідком прийнятого закону. Це є кроком назад: гроші знову перекочують у тінь, а в помешканнях запанує темрява. Окрім того, передбачається мінімалізувати роль Національної комісії з регулювання енергетики, тобто поставити учасників енергоринку в ситуацію поза контролем.
– Але ж, здавалося б, це цілком у дусі часу – дозволити працювати підприємствам у вільних ринкових умовах, без втручання держави...
– Тільки наш енергоринок до цього ще не готовий. Автори закону не враховують того (чи, навпаки, прекрасно розуміють те), що його учасники мають нерівні можливості. Можна згадати одразу і те, що в Україні діють як приватизовані, так і державні обленерго. А цей факт суттєво впливає на умови їх роботи. За Ющенка, завдяки тому, що уряд контролював фінансові потоки, відбувалося як ефективне використання коштів, так і чесне забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку. Сьогодні ж максимальний доступ до грошових потоків отримують певні люди та групи, які стоять за приватизованими обленерго. Таким чином вони отримують одразу дві суттєві переваги: розширення свого впливу без особливих зусиль та, зважаючи, що бізнес і політика у нас сильно переплетені, створення потужної фінансової бази під майбутні вибори.
Прийняття закону дозволить продаж дешевої електроенергії, яку генерують атомні та гідроелектростанції, за прямими контрактами. Таким чином на енергоринку залишиться тільки дорога електроенергія, що її продукують ТЕС. Оскільки її споживачами стануть переважно комунальні підприємства та водоканали, рівень платоспроможності яких дуже низький, ситуація зі знеструмленням, яку переживають підприємства Львівщини протягом останніх трьох місяців, видасться нам просто квіточками порівняно з тим, що чекатиме країну, якщо закон таки буде введено в дію.
– Тоді чого більше в новому законі – політики чи економіки?
– Гадаю, що все-таки – політики. Окрім “грубих” грошей, деякі політичні сили зможуть використати в якості вагомого аргументу рубильник. Припиняючи чи відновлюючи подачу електроенергії, вони зможуть або провокувати соціальне напруження, або ж, навпаки, зменшувати його. При цьому, вибравши вдалу тактику, сплеск негативних емоцій населення можна відвернути від себе і спрямувати у вигідне русло, підставивши під удар когось із опонентів.
Є ще один нюанс, який можна навіть назвати геополітичним. Об’єднавши свою енергомережу з енергомережею Росії, Україна дає як бонус можливість російським компаніям вільно працювати на своєму енергоринку. Вони зможуть обрати своїм партнером будь-яку українську компанію, через неї купувати електроенергію і розпоряджатися нею на свій розсуд. Якщо електроенергію, яку генерували вітчизняні компанії, росіяни стовідсотково продаватимуть за кордон, українські органи влади вже не зможуть змінити ситуацію. Зважаючи на те, що росіяни звичайно працюють з реальними грошима, а не з бартером, цей закон дає “зелене світло” саме такому розвитку подій. Таким чином від незалежності України може залишитися тільки голослівна декларація.
– На ваш погляд, президент України підпише цей закон?
– Я маю надію, що він цього не зробить.
Розмовляв Василь ВАСЮТИН
|
|
