BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 24-25 ЛИПНЯ 2001 року |

ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ

Королівські кравці

Сталося! Я була свідком київського, як визначили ЗМІ, “тріумфального показу “У.Б.Н.”. Підтверджую, мали місце і овації, і навіть міні-мітинг. Сам гуманітарний екс-віце-прем’єр Жулинський вітав заньківчан. Даремно львівські дисиденти непокоїлися, що п’єса образить пам’ять справжніх героїв – жодних паралелей публіка не проводила, навіть щодо Генерала КДБ з генералом РНБО. А глядач так боявся, що його запідозрять у невідповідності поняттю “український націоналіст”, що був зразково чемним: із розумним виглядом вслуховувався у радіопромову німецькою, якої не знав, потім польською, якої не розумів – тип паче, в інтерв’ю з Б. Березовським; терпляче спостерігав за марними змаганнями співачки з децибелами гітаристів, за незграбними вихилясами дебелої дівулі, нескінченними блуканнями сценою закутаного в ліжник Героя...

І все це лише епіграф.

А про що ж п’єса? Коли відцідити сироватку балаканини, залишиться таке: генерал КДБ (за кадром) бере участь у президентських перегонах і сподівається на допомогу колишнього політв’язня, а той налаштований проти нього. Ще й власне житло для більшої переконливості спалює. Крапка. На зло кондуктору куплю квиток і піду пішки! Із люттю зрадженої жінки драматургія взялася морально нищити Генерала, забувши, що галичани зрадили його прототипу раніше, ніж той побіг розшаркуватися перед переможцем. Два роки тому цей “У.Б.Н.” сприймався б як замовлення конкурента. Сьогодні ж він – позаторішній сніг, багато галасу даремно.

Проте був у виставі яскравий момент: блискучим виконанням Шевченкового “Мені однаково” щире захоплення викликав артист Ф. Стригун. Але художній керівник театру Ф. Стригун викликає щирий подив, давши “добро” п’єсі, де з’яву персонажів можна довільно перетасувати, а декого й зовсім вилучити (ніхто і не помітить!); де зовсім немає дії, хіба що поливання халупи з каністри. Яку зі своїх літературних функцій виконує така драматургія? Виховну?

Українця-патріота на тому матеріалі не виховаєш. Пізнавальну? Єдина свіжа новина, вставлена поспіхом у виставу: “Генерал гратиме на роялі, а Черномирдін – на баяні”. От хіба що естетична функція. Частина публіки жваво реагує на слова Героя про те, чого б він не присів робити разом з Генералом.

Якщо пригадати, що ці й інші, схожі на них слова акторам в уста вкладає жінка, то естетична вартість твору стає неоціненною. Ростемо ж ми, гей! І жодні вокально-гімнастичні дивертисменти цього дива не врятують: яка драматургія, така й режисура. Хто-хто, а пан Стригун знається на добрій драматургії. Отже, ринкові стосунки? Пригадується, як восени 1999-го він витанцьовував і муркотів у сяючій Опері, ведучи зустріч із претендентом на другий президентський термін. Хоч і прикро було спостерігати, але художній керівник, мабуть, сподівався, що відремонтують і його театр. Тепер ось “У.Б.Н.”... (“А що, синку, допомогли тобі твої ляхи?”). Схоже, наступного разу наш народний артист муркотітиме перед партією (о), поступаючись якоюсь там позицією.

А “У.Б.Н.” екс-Жулинський з Драчем хвалитимуть. Вони ж наші відомі демократи. І за духовність посадово відповідали. Це нічого, що ця справа поставлена в нас нижче від плінтуса, зате ніколи досі вони не жили так заможно та вільно.

І тепер, не поворухнувши пальцем для культури взагалі й для театру ім. М.Заньковецької зокрема, козирятимуть назвою вистави як демократичним і культурним надбанням, вибачаючи, заради тієї абревіатури, відсутність смаку та здорового глузду. А там, диви, і нова казочка про голого короля з’явиться.

Наталя Василенко


Де вулиця Леся Курбаса?

То було в неділю, і я мусила годину чекати на полагодження своїх справ. Щоб не витрачати час на докучливе сидіння, вирішила знайти собі цікавішу справу. Згадала про молодіжний театр ім. Леся Курбаса. Де він? І що там ставлять?

Шукаю і розпитую: “Де вулиця Курбаса?” Перших троє перехожих відповідають невпевнено: “Десь у центрі, але де саме – не знаємо”. Це вже мені було цікаво. Адже троє перехожих були українцями. Вони порадили мені: “Спитайте в таксистів – вони все знають”. Звертаюсь до таксиста. У відповідь те саме: “Не знаю”. Зустрічаю муніципала – та сама відповідь. Мене охопила злість. “А чи знаєте хто такий Лесь Курбас?” У відповідь: “Не знаю”. Розповідаю йому, що це був видатний драматург, який працював у Харківському театрі “Березіль”. Він ставив п’єси, котрі були не до смаку радянським ідеологам. За це його арештували, репресували та замордували.

Іду далі. Зустрічаю українську подружню пару. “Де вулиця Леся Курбаса?” – питаю. Кажуть, що не знають. “Так українці повинні знати своїх національних героїв! Це ж дуже велика і досить відома людина!” У відповідь: “Людина велика, але вулиця, напевно, мала і не дуже помітна. Отже, не знаємо!”

Нарешті доходжу до пункту невідкладної медичної допомоги. Там багато досить інтелігентних, на мій погляд, людей. “Панове, – звертаюсь я, – де вулиця Леся Курбаса?” У відповідь: “Не знаємо, але вам допоможемо”. Беруть львівський довідник, відкривають карту вулиць Львова. “Ось вона! Ідіть на вулицю Гнатюка. Перший поворот праворуч – це і є вулиця Леся Курбаса”.

Нарешті я її знайшла – дякую за це лікарям. Підходжу до молодіжного театру. Двері зачинені. До стіни приліплено оголошення на червень. У ньому –перелік п’єс, які складають репертуар: “Хвала Еросу” – за мотивами Платона, “Апокрифи” – Л. Українка, “Сніг у Флоренції” та “Маруся Чурай” – Л. Костенко, “Садок вишневий” – А. Чехов...

Які ж мають бути цікаві п’єси, але я, окрім “Садка вишневого”, нічого не бачила. Треба подивитись. Шукаю репертуар на липень. Немає. Один хлопчик сказав, що весь театр у відпустці. Почекаємо.

Повертаюсь назад. І про себе думаю. Усі мої співрозмовники не знають, де вулиця Леся Курбаса, не ходять у театр ім. Л. Курбаса... і взагалі не знають української творчості. Особливо творчості тих, котрі були переслідувані і не вписувались в окреслену владою ідеологію.

Я не українка, але мені за них дуже прикро.

М. Правдіна, Львів


Невже це триватиме?!

Після довгих вагань вирішила написати, бо не ніяк вщухає біль від завданої в рідному місті, яке так любиш, образи. Ніколи-ніколи не думала, що таке може трапитись у Львові.

15 липня о 15 годині вийшла я зі своєю дитиною з магазину “Ґудзики” біля 3-поверхового універмагу на площі Ринок, минувши “хутряну” крамницю, дійшла до катердри і раптом відчула, що хтось позаду обхопив руками шию, став душити, знімаючи дорогоцінний ланцюжок. Після декількох спроб, від яких ще залишилися шрами, зірвав ланцюжок, поваливши мене на землю.

Дитина почала несамовито кричати, я теж, сподіваючись, що хтось із перехожих (або жінка, яка сиділа з простягнутою рукою) підійде – і злочинець злякається. Але ні, ніхто не відізвався. Де ж ви, щирі українці?!

За крадієм мати з дитиною бігла довго і кричала, щоб зловили. Боляче. Вражає те, що все це діялося не в темному під’їзді, не в лісі, не пізно ввечері, але серед людей у білий день. Куди дивляться наші правоохоронні органи? Хто контролює район біля міськради? Виходить, що поїхав Папа – і вже можна робити з людьми що заманеться. І нікому немає до того справи. Я розумію, що трапляється і таке, а не доведи, Господи, і ще страшніше. Але ж треба щось робити.

Із дитиною в шоковому стані звернулися до Галицького РВВС на вулиці Леся Мартовича. Просто не змогла цього не зробити. Невже це триватиме? Невже не вживатимуть заходів? Невже ще хтось зазнає такої моральної травми? Я не вірю.

Олена Л., Львів

Господи, прости їх, ібо вони не відають, що творять

У вашій газеті за 23-24 червня 2001 року № 96 (754) на третій сторінці опубліковано статтю “Судових позовів побільшає”... І в нікого не виникало питання, що це – узаконений рекет.

Аргументи? Будь ласка. Заборгованості за комунальні послуги в минулі роки в людей не було. Чому? У людей була робота, було чим розраховуватися. Після розвалу союзу люди опинилися за брамою без роботи. Ви забули, як ще кілька років тому люди закінчували самогубством через безвихідне становище?!! Ви хіба не знаєте, як припиняли свою роботу науково-дослідні інститути, а науковці виїжджали за кордон шукати шматка хліба?

У цей період ішло зубожіння людей, росли трикляті борги. І хіба люди в цьому винні?! І в цей же час відбувалося розкрадання держави.

Чи, може, ви забули, як на першій сесії Верховної Ради Ігор Рафаїлович Юхновський наполягав на проведенні інвентаризації по території всієї України? Ніхто не послухав, навіть не прислухався до його голосу. А якби послухали його, то державу не розікрали б, а народ не зубожів би. І боргів не було б.

То це народ винен? Народ винен тому, що він порядний, що він повірив своїм “посланцям” до Верховної Ради, які потім обікрали його і довели до вбогості.

Куди поділися залишки сировини, матеріалів, готової продукції, напівфабрикатів, товарів на базарах і магазинах, які були на момент розвалу Радянського Союзу? А обладнання заводів і фабрик? Ви не бачили, не чули, як вагонами, контейнерами, автомобілями вивозили все за кордон. Відбувалося накопичення початкового капіталу злодіями, а основна маса зубожіла. І ці борги росли саме в бідних людей.

Заборгованості із заробітної платні, пенсій, що тягнулися роками! Де індексація, де пеня на ці суми?! А якщо в людини з’явилася заборгованість, то її з хати хочуть виганяти просто неба!

А тепер про технологію виникнення боргів за комунальні послуги.

Та це ж справжнє злодійство!

У нас ніколи не було лічильників на газ, воду холодну і теплу. За теплом у помешканнях у зимовий період контролю не було жодного, його немає й сьогодні. Довести комусь що-небудь неможливо.

Виявляється, якщо у помешканні поставити лічильники на газ, воду холодну та гарячу, то оплата за ці послуги різко зменшується. Це, кажуть, економія. Яка економія?!

Просто ми платимо за фактично використані воду та газ. Не переплачуємо!!!

А так, як лічильників ніколи не було, то ми завжди переплачували і переплачуємо дотепер.

Що, панове-керівники “Львівгазу”, “Львівводоканалу”, “Львівтеплоенерго” і пане Куйбіда. Ви цього не знаєте?

А Ви ще плачете, що не маєте грошей розрахуватися за енергоносії... Є у Вас гроші. І великі гроші, тільки вони в тіні.

Нема в нас ніяких боргів! Ми вам давно наперед переплатили.

А заборгованість ЖЕКам. А вони все виконують, за що беруть у нас гроші? Із 1997 року в моїй квартирі ЖЕК не поміняв ні вікон, ні дверей, ні батарей. Дах протікає, і я сам його ремонтую. Вибачте, то я ще маю перед ЖЕКами заборгованість?

Прочитайте, панове керівники, статті 41 і 43 Конституції України. Чому починаючи від президента і закінчуючи найменшим державним функціонером, ніхто не виконує цих статей. А там собака зарита.

Тому звертаюся до Вас, пане Куйбіда, зберіть ще раз сесію, скасуйте це рішення і ухваліть рішення про списання цих боргів без усіляких умов.
З повагою Степан Ощіпко.


Вшанування пам’яті героїв

У неділю, 22 липня, відбулася ще одна зустріч ветеранів дивізії “Галичина” з метою вшанування пам’яті побратимів, що загинули в 1944-у на полях під Бродами. Учасники Братства ветеранів зі Львова, Станіслава, Дрогобича і Тернополя з’їхались у село Ясенів, з якого починався кривавий шлях відступу, – прориву з оточення переважаючими совєтськими силами. На горі Жбир відбулась урочиста панахида, у якій взяли участь як місцеві, так і приїжджі священики, не лише ветерани та члени їх родин, але й громада села та делегації молодіжних організацій. А після проповіді священика з короткою промовою виступив депутат Верховної Ради О. Тягнибок. Він порівняв тодішню ситуацію зі сьогоднішньою.

А далі автобуси з учасниками – понад 300 осіб – рушили вздовж траси боїв. Коротка відправа на могилі біля села Підгірці, де поховані як дивізійники, так і стрільці УПА. Основна частина урочистості – на військовому цвинтарі в Червоному, де відбувся останній акт боїв і загинуло чи не найбільше наших вояків. Знову панахида, спів “Вічна пам’ять” – і коротка, бо перешкодив дощ, товариська зустріч. Тут слід підкреслити видатні організаційні зусилля управи Братства, зокрема її керівника – пана Бендини, який так успішно скоординував у часі зустріч представників із різних міст і саму урочистість.

На жаль, не обійшлося і без ложки дьогтю. Присутні з обуренням говорили про те, що з хреста на горі Жбир, висадженого в повітря московськими вандалами в 1991 році, зникла тепер пам’ятна мосяжна дошка. Як низько треба морально впасти, щоб обкрадати мертвих героїв.

Роман Макітра, Львів


“Золота” молодь чи здеградовані зомбі?

Нещодавно, прочитавши статтю, у якій говориться, що наша молодь нічим не цікавиться, я не змогла сприйняти її як належне. Так, наше суспільство не ідеальне. Від безгрошів’я люди падають у прірву і йдуть на страшні злочини.

Масова культура заполонила всі сфери нашого життя і відтіснила справжні цінності світової й української історії. Вважається, нові віяння з Заходу формують нашу думку, а ми, як глухонімі зомбі, наслідуємо їх. Наші діти дивляться дешеві американські бойовики, купують у підземних переходах детективи та любовні романи, слухають неякісну попсу і жують жуйку. Усе. На тому їхній розвиток закінчується, – так прийнято.

Панове, ми так звикли, що все закордонне (російське воно чи американське) – настільки споганене, що перестали формувати і прогресувати своє власне. Поза тим, ми не помічаємо іншого, зворотного боку медалі. Зараз кожна молода людина – це особистість із власними амбіціями та прагматичними якостями, а не зомбі, котрого хтось весь час програмує.

Діти дуже рано стають дорослими. Ще з дитячого садочка вони вивчають іноземну мову та комп’ютер, ходять у спортивні секції, у художні та музичні школи. І вже тоді вони вчаться бути самостійними, прагнуть чогось досягнути у своєму житті. У школах створюють шкільні парламенти та органи самоврядування, обирають директорів шкіл серед учнів, створюють шкільні газети, працюють шкільні радіостанції. Діти їздять на різноманітні наради, зустрічі, відвідують пластунські організації та школи лідерів, пишуть наукові роботи і перемагають в олімпіадах, навіть міжнародних. Перед тим, як поступати до ВНЗ, вони мають конкретне уявлення про професію чи спеціальність, яку вони обирають.

Дехто може сказати, що це лише молода еліта України або діти, батьки яких можуть забезпечити їхнє життя, адже не всі навчаються в університетах і здобувають вищу освіту. Хочу сказати, що найвища освіта – це самоосвіта, а гроші не здатні продукувати інтелект і розум, а зовсім навпаки. І не варто списувати наших дітей, із їхніми поки що не реалізованими можливостями, у смітник історії, бо Україна – молода країна з талановитою і хорошою молоддю.

Оксана Яворська, Львів

Редакція залишає за собою право скорочувати листи читачів. Публікація листів можлива лише за умови вказаних зворотної адреси або телефону. Не завжди думки, висловлені у листах, збігаються з думкою редакції.

POSTUP - ПОСТУП
№112 (770),
24-25 ЛИПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·ЖЕК готується до страйку
·В НОМЕРІ
·Стабільності гривні загрожують аудіопірати
·Путін помирився з Бушем

ПОГЛЯД
·Ви любите керувати авто?
·Московська границя

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Нічному Львову бракує тиші
·Об'єднання обманутих вкладників
·Чи збиратимуть енергетики гроші за воду?
·ХРОНІКА
·Чужі люди охрестили
·План заходів є. Коштів іще не бачили

ПОСТУП З КРАЮ
·Перестановки в Криму
·Православні українці - проти Алексія ІІ
·Мельниченко виявився кепським звукорежисером
·КРАЄВИД
·"Ляльководи" із спецслужб

ПОСТУП У СВІТ
·світоогляд
·Кривавий саміт великих
·Путін помирився з Бушем
·Кіотський протокол вдалося врятувати
·Парламент оголосив президентові імпічмент
·КРАЙ
·"Норд" перебирається до Росії
·Гривні загрожують лише аудіопірати
·Світові автовиробники обживають Східну Європу
·Львівська "тютюнка" матиме новий цех
·світ

АРТ-ПОСТУП
·Слово про етюдистку
·Стежками української автентики
·Історія мистецтва на целофані

СПОРТ-ПОСТУП
·ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ
·"Таврія" уже награлася
·Муки лідерів і перше виїзне очко "Карпат"
·Юрій Вірт - про футбол і жінок
·Клочкова знову непереможна
·Ах, Болгарія! Ех, Індія...
·То ж чи вийшла Анна Курнікова заміж?
·У шахах львів'яни тримають марку

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Бові запустив інтернет-радіо для маленьких дітей