Історія мистецтва на целофані
ПЕРФОМЕНС
Анастасія КАНАРСЬКА
|
Улітку, коли закінчується театральний сезон, починається період різноманітних фестивалів. Із однієї такої імпрези – Міжнародного фестивалю вуличних театрів FETA в Ґданську – нещодавно повернулися два художники: львів’янин Валерій Толмачов (театр “Воскресіння”) і киянин Антон Лобанов. Там вони разом з Оленою Камінською, Анастасією Лобановою та польськими музикантами Пшемиславом Лопацінським, Марціном Бистреком і Павелом Сасіним показували свій перфоменс Kierunki sztuki.
Ідею такої акції породили спільно. Три дні поспіль на великих целофанових полотнищах, натягнутих на підрамники, художники демонстрували власну інтерпретацію історії мистецтва. Починали все логічно – з Початку, з хаосу. Згодом з’явилися первісні люди, закутані в шкури. Музиканти видавали якісь архаїчні звуки, художники вибивали ритм – і раптом на чистому тлі проступив перший штрих, який згодом переріс в образ бика.
Наступною сценою був реалізм. Дійові особи перевдягалися. Художники в робочих халатах озброювалися палітрами й запрошували до співпраці бажаючих побачити свій портрет. По один бік прозорої целофанової плівки позували глядачі, а по інший художники-реалісти обводили контури їхніх облич (до речі, свої портрети охочі могли взяти на пам’ять). Музиканти представляли реалізм у музиці, Настуся Лобанова – у танці.
Реалізм змінював сюрреалізм, коли митці у великих рембрантівських беретах малювали один одного різних розмірів: від найбільшого до найменшого із сюрреалістичним спотворенням. Сюрреалізм змінив кубізм: Валерій Толмачов і Олена Камінська шинкували капусту, а Антон Лобанов намагався вловити їхні контури, риси обличчя, які весь час вислизали і з’являлися в найнесподіваніших місцях полотна. Результат – своєрідний колаж із фрагментів обличчя. Художник “божеволів” від цього всього і починав кричати, що йому заважають творити. І тут на Валерія Толмачова находило “осяяння” – по інший бік він починав усе це зводити в різні куби. З’являлася така собі кубістська картина.
Потім був абстракціонізм. Знову запрошували людей, які мали творити складні форми, що їх художники врешті-решт зводили до чорного квадрата. А Олена Камінська в білому лікарняному халаті ходила поміж людьми, “розшукуючи двох божевільних”. Настуся танцювала в костюмі з картонної коробки, творячи “свій” абстракціонізм.
Поп-арт знову все перетворив на хаос, але тепер вже урбаністичний. Музиканти грали рок-н-рол, дівчинка танцювала, запрошувала й інших. Закінчилося все розумінням, що нема що робити, усе вже відбулося. Митці починали розмальовувати один одного, робили діри в картині. З’являвся дим, вогонь. Творча криза. Із гумором. Ненастирливо. І напис “далі буде”... Імпровізація триває.
Я поцікавилася, чи те “далі буде” стосується і нашого міста. З’ясувалося, що імпровізація теж упирається в певні умовності: залежить від організаторів.
Треба створити грандіозну конструкцію, на якій має кріпитися целофан. А ще – різні спецефекти! Сподіваюся, що все-таки ми матимемо нагоду побавитися разом з Валерієм Толмачовим та Антоном Лобановим у різні напрямки мистецтва. Без пафосу. Із гумором. Ненастирливо.
|
|
