Московська границя
МЕЛЬНИК
Здається, чутки про глобальне потепління починають потрохи справджуватися. Львів в останні тижні явно переміщується в зону вологих субтропіків. То неймовірна спека при високій вологості, то щоденні зливи, перемішані з тією ж вологою духотою... І це на самі жнива, коли б нашим селянам придалася суха, трішки прохолодна погода, щоб піт не заливав очей та комбайни не в’язли у багнюці.
Однак це все дрібниці, порівняно зі змінами політичного клімату. Цього року навіть журналісти та політологи не можуть спокійно піти у відпустки. Бо постійно час щось нове діється і виникає.
Навіть “русскоє общєство” вже створило свій виборчий блок на чолі з нашим землячком г.Свістуновим. І правильно! Понад десять мільйонів російськомовного електорату – це більше, ніж дві Галичини. Тому поле для маніпуляцій тут –безмежне. Щоправда, пасуться там ще різні комуністи і т.Вітренко, з одного боку, та демократичний г. Малєнковіч, з іншого. Але і здоровий націоналізм “пригнобленої етнічної меншини” теж варто поексплуатувати.
Можливо, прийде час, закінчиться еволюція різних “совєтікусів” та “креольствующіх”, і розділиться український політикум на дві протилежні сили – українську та московську. Тоді принаймні все стане на свої місця. Але ми ще до цього не доросли. Бо й українські сили все ще урозсип, а московським поки-що вигідніше виступати під наліпленими масками щирих патріотів “отєчєства”.
У Білорусі, здається, вже дійшли до тієї межі між національним та промосковським. Принаймні виглядає, що у нинішніх президентських перегонах остаточно вирішуватиметься, бути чи ні незалежній Білорусі?
І наш Кучма з російським президентом Путіним теж збираються на “Слов’янський базар” засвідчувати свою підтримку “бацькові Лукашенці”. Чомусь інші слов’яни, ті ж Кваснєвський з Гавелом чи цар Симеон, не поспішають до Вітебська? Можливо, перетягнуть Кучма з Путіним кілька відсотків білоруського електорату на користь бацькі, але не це найгірше. Тим більше, що новий посол Білорусі в Україні – Валентин Величко – після зустрічі з українським Президентом заявив, що Леонід Кучма не сумнівається в обранні на другий термін президента Білорусі Олександра Лукашенка.
Біда, що той же Кучма своєю присутністю під час виборчої кампанії санкціонуватиме її легітимність в очах тих же білорусів чи українців, і тим самим покриватиме всі передвиборні маніпуляції існуючої влади. Бо поляки чи американці все одно не повірять у демократичність ще однієї перемоги Лукашенка. Та той же Кучма сам не хотів би, щоб його Лукашенко перед виборами підтримував, хоча від підтримки Путіна він не відмовився б. Щоправда, до Львова його не возив би...
Якось на тлі усіх тих передвиборних блокувань майже випало з поля зору медій одне коротеньке повідомлення: “ Директор договірного-правого департаменту МЗС України, посол з особливих доручень Олександр Купчишин підтверджує, що демаркації (позначення кордону на місцевості) російсько-українського кордону не буде. “Ми обмежимося тільки делімітацією: кордон буде тільки на карті”, – сказав він у вівторок у Києві на брифінгу в МЗС.
За його словами, на нинішньому “історичному етапі проводити демаркацію російсько-українського кордону визнано недоцільним...”
Хоча вже наступного дня, у середу, перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий заявив, що інформація про те, що Україна нібито відмовляється від процесу демаркації українсько-російського кордону, не є офіційною позицією України. Однак досі немає жодної інформації, про те, яке покарання отримав п.Купчишин за свою передчасну заяву? Напевно, відбудеться доганою, бо просто передчасно висловив потаємні думки більшості вищих українських урядовців-креолів.
Незабаром – десять років незалежності, а кордони все ще маємо старі. На карті ще точно не окреслені. Будь-яка незалежна держава насамперед окреслює та позначає свої кордони, щоб знати, де своє, а де – чуже. Донині на схилах Говерли можна зустріти бетонні стовпчики, що позначали польско-чесько-словацький кордон. Не думаю, що їх ставили десятиліттями.
Та й росіяни теж добре дбають про власні інтереси в Україні. Для цього шукають у Києві нові ділянки, щоб розбудувати свою амбасаду. А те, що не поспішають ставити триколірні стовпчики з двоголовим орлом на кордоні з Україною, то тому, що мріють чимшвидше перенести свою птаху на береги Західного Бугу, Тиси та Дунаю...
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
