Людство опинилось на подіумі
У Венеції триває головна виставка світового сучасного мистецтва
БІЕНАЛЕ
|
49-та Венеціанська біенале – головна виставка світового сучасного мистецтва – триватиме до початку листопада.
Після успіху dAPERTutto у 1999 р. нова Бінале проходить під гаслом наступного розширення.
Надані виставці площі – це, як і минулого разу, Італійський павільйон і Арсенал. В Арсеналі було завершене спорудження переходу від Corderie до Artiglierie.
Тема нинішньої Бієнале – “Подіум людства” (або “Плато людства”)... Кажуть, це відразу видно.
Більшість робіт повернуто до глядача. Майже немає творів, пов’язаних зі суто особистими, екзистенціальними переживаннями авторів. На Біенале показують мистецтво, яке займається самим глядачем.
Наприклад, починається Біенале з виставки в Арсеналі, де демонструється гігантська (близько десяти метрів), гранично натуралістична фігура сидячого хлопчика у шортах британця Рона Мюека. Тобто тут немає ніяких культурних традицій і правил, культурного етикету. Вони відкидаються, бо вони непотрібні. А завершується вся виставка проектом Іллі Кабакова “Тупик”. Тобто все стартує від цього абсолютно реалістичного, майже живого сучасного хлопчика-колоса (здається, що якщо він устане, то від Біенале нічого не залишиться: він просто усе рознесе), а закінчується все кабаковським хромованим вагончиком, на якому написано: “У майбутнє візьмуть не всіх!”. Куди вже конкретніше, більш життєво!
Велике враження справляє комп’ютерне відео, де зумисне однакові атлетичні персонажі (чомусь червоні) зняті в польоті на циркових гойдалках. Немає ані купола, ні стелі, самі лише хмари. Ці фігури злітають, підстрибують, падають і розбиваються, немов глиняні горнята. Присутніх опановує просто фізіологічний жах. Отака-то жахливенька розмова з глядачем.
Одним із найцікавіших видається німецький павільйон. Тут опиняєшся в супертісному просторі, у різних маргінальних інтер’єрах – в інших інтер’єрах. Увесь павільйон був зроблений таким чином, що пересуваючись у ньому, потрібно було переповзати, підлазити, пролазити в якісь кухонні шухляди і помийні баки, пробиратися вузькими проходами і кімнатками. Але при всьому цьому все було так точно й вміло зроблено, що не відчувалося дурної брехні та фальші. Просто це якісна стилізація подібних інтер’єрів.
Ще запам’ятовуються французький і англійський павільйони. Французький – тим, що там існують дивні й напружені за відчуттями відеоінсталяції. В одній із них під комп’ютерну музику немовби переморгувалися або перебігали світлові вікна. Тобто французи зобразили комп’ютерний макет міста, що живе за якимись нелюдськими, механістичними законами. Єдине, що змінюється в цій панорамі урбаністичної монотонності, – це освітлення (ранок, вечір, ніч). У великому залі французького павільйону на стелю проектувалася одна з перших комп’ютерних ігор, в якій глядачі, що сидять у різних кінцях помешкання, за допомогою пультів могли грати одне з одним.
Англійський павільйон вражає мінімалістською неперевантаженістю, чистотою експозиційного ходу. В одній кімнаті стоїть звичайна хромована телефонна будка. Але вона настільки відполірована, що від її дзеркальних поверхонь усе ідеально відбивається. Здається, вона навіть фігурувала в якомусь фільмі.
Узагалі ж, на нинішньому Бієнале панує засилля відео. У павільйонах стоять величезні черги бажаючих подивитися кіно. І це аж ніяк не нудно. Тут така надвисока якість звуку і зображення, таке майстерне розміщення всієї цієї складної проекційної апаратури в інтер’єрах павільйонів, що від переглядів не відірвешся. Це просто ідеальні міні-кінозали. За технічним озброєнням відеоарт випереджає всі кінофестивалі. Кіно-Каннам і кіно- ж таки Венеції до експериментального артистичного відео ще дуже далеко.
Але от вам приклад ретельної роботи. Поруч з інсталяцією Кабакова розмістили виставку знаменитого американського мінімаліста Річарда Серри. Він приїхав у Венецію буквально за кілька днів до відкриття Бієнале. І коли побачив, що його металеві спіралі (до речі, простий матеріал, а ефект фантастичний) сусідять із “Тупиком” Кабакова, здійняв скандал: чому його роботу не відгородили стіною? Оргкомітет проігнорував його претензії – і тоді Серра наступного дня власним коштом звів стіну.
Фактично, порівняно з 1999 роком було зроблено великий крок уперед для зближення різних видів мистецтв.
“У 2001 р. Бієнале не має наміру стати тільки виставкою, а радше – “Підмостками людства”, які приготувалися зібрати данину з інших видів мистецтва – кіно, музики, театру, танцю. “Підмостки людства” не бажають бути просто темою, це ствердження відповідальності перед історією, перед сучасними подіями, перед тим високим гуманізмом, про який ми мріємо. Різні художні сюжети, що співіснують на Бієнале, матимуть можливість взаємодіяти. Концепція “Підмостків людства” дозволяє кожному виду мистецтва розвиватися вільно, без перешкод і обмежень.
Це перша Бієнале в новому тисячоріччі, а отже, ми повинні запитати себе, що залишилося цінного після другої революції у фігуративному мистецтві”, – каже Гаральд Зееман, директор Бієнале.
Для одних бієнале – то щось міфічне і сакральне, для інших – навпаки. А Венеція – це постійно діюча величезна виставка зі сталою репутацією, що є водночас достатньо консервативною (затиснутою рамками своїх традицій) у силу свого столітнього існування. Венеція залишається найбільш значною й авторитетною всесвітньою виставкою.
Підготувала Катерина СЛІПЧЕНКО
|
|
