Кілочки як засіб національного порятунку
ЛАТАНИНА
Вуйко БУДАН
Вистругає майстер цизориком патичка. Припасує до дірки в трубі, заб’є його. Ось уже й не протікає. Загортати яму – то вже справа бульдозера. Але всім якийсь час буде спокійно: кілочок зігниє не скоро.
Не турбуватиме труба й перехожих. А вони є різні. Одні – заклопотані, не зауважують ями край дороги, робітників, які бабраються у смердючій багнюці, майстра, котрий працює над кілочком. Інші – співчутливі, запитаються, що сталося. Словом, розуміють. Є такі, котрі здогадуються, для чого кілочок. Кивають головами і роблять вигляд, що їх це не хвилює.
Має хвилювати. Бо всі споживають з єдиної мережі. Одним повітрям дихають і “принци”, і злидарі. Прориви у трубах – то дірки в наших гаманцях. Хіба таке тамування надійне? Зрозуміло, ця тимчасова направа – не євроремонт. Але пересічний водоканальний, теплокомунальний господарник легко доведе, що то не так. Він звично розкладе проблему на пункти (метод компартійних хазяїв). І вона (проблема) зникне. Або навіть стане добром.
1. Деревина доступна й дешева. 2. Її легко тесати. 3. Добре пічнявіє, закриває прорив “намертво”. 4. Якщо зігниє, не треба шукати, де тече, місце відоме. 5. Є постійна робота. 6. У звіті кілочок не фігурує, хто буде перевіряти якість ремонту, якщо земля закрила все (репутація майстра не страждає, він має право пишатися професійністю). 7. Фактичні затрати завжди є меншими, ніж у звіті (є можливість додаткового заробку). Вада лише одна: деревина – матеріал нетривкий, швидко гниє. Зате позитивів – чудова сімка.
Справжній патріот – платник податків. Добре платить у бюджет той, хто має багато роботи. Водо-тепло-енерго-каналокомунальники мають повне право бути національно гордими.
А вода тече, тече бистра по вулицях. Сльозить із каменю, просочується крізь асфальт, стікає з труб. Бухкають штучні водограї....
Є проблема серйозніша – брак грошей. Ніби й норма на одного мешканця нормальна, і подача періодична, і мережі заплетено так, що тотальне встановлення лічильників не загрожує, – а грошенят не вистачає. Ледве стає собі на зарплату та поточні ремонти. Ще капають сякі-такі копійки. Навіть хату по-європейськи трохи відремонтували. Бо ж смокче енергійний сусіда, що випасся в лиху годину. Теж дбає про потреби населення. Постачає, ділить готовий продукт. Уміло витискає гроші із споживача. Дбає про свою мережу. Заздрить, бо розривів електрики кілочками не позатикає. Певне, тому має намір поглинути слабшого. Та чи сумісний електричний струм, вогонь у дротах, зі струменем водним? Неможливо помирити, поєднати вогонь і воду – дві ворогуючі стихії.
Спробувати можна. Якщо спочатку ослабиш, далі зробиш безнадійним боржником, то “законно” претендуватимеш на “ставок і млинок”, на “хатинку і на жінку”. А як займе мережу новий хазяїн – потечуть грошові потоки в бездонні кишені його лапсердака.
Все одно, що кажуть люди, що скажуть внуки. Наплювати. Головне – пожити, хапнути. Бути готовим накивати п’ятами.Скільки того життя?
Діалог начальства з населенням – чудове надбання демократії. Ось по “брехунцю” сила народу оповідає про свої героїчні потуги заради загального добра. Відповіді щирі та відверті, як кілочки. Чому обмежена подача, якщо з проривів витікає днями, тижнями? Де ощадливість? Відповідь:
– На сьогоднішній день, наші мережі – то тяжка спадщина минулого. Все прогнило, потребує заміни. Але на сьогоднішній день грошей не хватає, бо населення мало платить!
Файний кілочок, лепсько забитий! Бо найбільші витрати є якраз не в старовинному місті, а в сучасних мікрорайонах! При деяких штучних джерелах вже виріс очерет і співають жаби.
Тимчасовість – тяжка спадщина минулого. Кілочки є скрізь. Пес звик до бліх, шлунок – до “Мівіни”, стара неметена хата – до шашелів і тарганів. Організм змирився з задавненою хворобою. Примирення і тотальна злагода.
З екранів, сторінок забиваються в душу віртуальні кілочки. Знечулюють, калічать, роздирають її. А вже “стружать, забивають” їх, послуговуючись комп’ютерними технологіями, супермайстри спеціально виведеної породи. Пришпилити депутата, президента чи журналіста? – Нема проблем!
Добрими майстрами є народні обранці та різні нові патріоти. На мітингах, зборах, форумах тощо ухвалюють постанови-кілочки. Парламент продукує закони, а до них – поправки-кілочки. А в майстерні гаранта нові мудрагелі – доктори наук – тешуть кілочки гідного життя своїми перевіреними, ще комсомольськими цизориками.
Може, досить себе дурити? Час братися до справжньої людської праці. Щоб люди не кивали головами, минаючи нашу запацькану яму.
|
|
