Життя буде чим підсолодити
Генеральний директор Радехівського цукрового заводу Іван Чепак прогнозує цього року високий урожай цукрових буряків
ГАЛУЗЬ
|
– Протягом останніх років було зруйновано систему оптової торгівлі цукром, з’явилася недобросовісна конкуренція, коли ціни або невиправдано занижували – або ж навпаки, створивши штучний ажіотаж, продавали цукор за завищеними цінами, – каже Іван Чепак. – Такому стану справ сприяло те, що виробники почали втрачати інтерес до вирощування цукросировини. Недосконалість механізмів регулювання виробництва призвела до втрати робочих місць, зниження рівня заробітної плати та зростання заборгованості. Приватизаційні процеси у бурякоцукровій галузі відбувалися мляво і недосконало. Зовнішні ринки збуту було втрачено, та й для збереження позицій на внутрішньому ринку бракувало коштів: кредитування виробника було практично відсутнім, що вимушено призвело до переходу на давальницькі схеми переробки сировини і бартерні відносини у галузі, інвестицій також не було. А матеріально-технічне забезпечення бурякосіючих господарств і цукрових заводів виявилося далеко не на високому рівні.
Проте вже з 1999 року ситуація почала змінюватися на краще. Парламент прийняв тоді Закон “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, яким передбачається пільгове державне кредитування виробників цукру, впорядкування оптової торгівлі цукром шляхом запровадження її ліцензування, облік операцій з реалізації цукру, забезпечення гарантії збуту та встановлення межі цін на цукрові буряки і цукор, що зробило вирощування цукрових буряків прибутковим, тощо. Таким чином протягом цих двох років нам вдалося виборсатися з кризи.
– Іване Павловичу, цукровий завод є сезонним підприємством, але й сьогодні можна побачити багатьох працівників, заклопотаних роботою...
– Сьогодні підприємство готується до виробничого сезону. І хоча Радехівський цукровий завод вважається одним із найсучасніших заводів в Україні, оскільки його введено в дію у 1979 році й обладнано новим устаткуванням, усе ж щороку ми оновлюємо основне технологічне обладнання, проводимо модернізацію та ремонт. Завод укомплектовано польським, чеським, російським, німецьким і навіть датським обладнанням. Щорічно ми проводимо автоматизацію технологічних процесів. Завдяки цьому значно покращився процес переробки цукрового буряку.
На сезон ми залучаємо близько 1350 працівників – це включаючи й увесь персонал заводу. Але існує такий показник, як середньорічна чисельність працюючих – 1100 осіб. З огляду на те, що цукровий завод і справді є сезонним підприємством, ми на цьому етапі почали залучати тих технічних працівників, які готують завод до початку сезону. Але їх кількість поступово зростатиме; скажімо, вже цього місяця буде залучено близько 900 осіб. А решта – ті, що мають статус сезонних працівників, які займаються збиранням сировини, її прийомом та зберіганням, – працюватимуть тут у вересні.
– Чи не відчуватимете ви цього року браку сировини для повноцінної роботи підприємства?
– На сьогодні ми вже підписали майже 28 тисяч договорів як із фізичними, так і з юридичними особами. За попередніми розрахунками, згідно з підписаними договорами, цукрового буряку засіяно на 15 тисячах гектарів, тож за сприятливих погодних умов буде зібрано та здано на завод для переробки близько 366 тисяч тонн буряків. Прогнозована середня врожайність – близько 200 центнерів з гектара, так що без сировини ми не залишимося.
– А яким чином підприємство розраховуватиметься за отриманий цукровий буряк?
– З людьми, які здаватимуть нам буряки, ми розраховуватимемося цукром – 71 кілограм за кожну тонну буряку. Але, крім того, їм буде видаватися 650 кілограмів жому та 10 кілограмів меляси. Також необхідно зазначити, що перед початком посівної кампанії фізичним особам ми видали насіння цукрового буряку, яке закуповували у спеціальних насінних заводів, із розрахунку 4 кілограми насіння на гектар землі. На мою думку, саме до закупівлі насіння необхідно підходити фахово, оскільки минулого року багато хто зіткнувся з проблемою неякісного насіння. Тому цього року ми купували сертифіковане насіння, оброблене, на яке насінні заводи давали гарантію. Ми пропонуємо селянам та фермерам брати у нас насіння безкоштовно. Таким чином ми отримуємо гарантію хорошого врожаю цукрового буряку. Реформованим сільськогосподарським підприємствам та фермерам, окрім безкоштовного насіння, ми також видавали мінеральні добрива та засоби захисту для того, щоби забезпечити їм посівну кампанію. І я переконаний, що з нашого боку така співпраця із фермерами та селянами є абсолютно логічною, оскільки, забезпечуючи їм хороший урожай, тим самим ми гарантуємо собі нормальний збір сировини у вересні для переробки.
– Фактично, можна сказати, що ви прокредитували селян та фермерів. Де ви взяли кошти?
– На початку року вийшла спеціальна постанова Кабінету Міністрів, що дозволила нам з деякими пільгами брати кредит у банків. За ці кошти ми закупили дизельне пальне, засоби захисту рослин, насіння цукрового буряку, мінеральні добрива. Ми взяли на себе певний ризик, отримуючи кредит, проте цей ризик є необхідним. Ми мусимо йти назустріч селянам та фермерам. Кожен фермер чи селянин може вирощувати на своїй землі, що захоче, тому ми мусимо їх зацікавлювати вирощувати саме цукровий буряк. Економічним обґрунтуванням таких наших кроків є завоювання все більшого ринку сировини, щоби восени мати можливість завантажувати завод на повну потужність.
Зрозуміло, що завжди є загроза неврожаю, тому той селянин, який ще з осені думає про майбутній урожай – переорює землю, вносить туди гербіциди, шукає якісне насіння, – матиме набагато більше шансів отримати хороший врожай. Взагалі, я впевнений, що з роками вирощуванням цукрового буряку займатимуться виключно великі фермерські господарства, які матимуть свою власну техніку і великі площі землі.
– Коли цього року ви плануєте запустити завод?
– Це залежить від дуже багатьох факторів, і першою чергою це залежить від погодних умов та врожайності. Щоби забезпечити ефективну переробку буряку, необхідно, аби завод працював 90 діб. Для самого заводу це оптимальний період роботи, коли ще не зношується устаткування й ефективність переробки буряка найвища. При цьому завод може переробляти щодоби 6 тисяч тонн буряку, а якщо переробляється технологічно якісний буряк і устаткування працює без збоїв, то за добу можемо максимально переробляти 6,4 тисячі тонн. Тобто за 90 діб роботи на заводі можна переробити 570-580 тисяч тонн буряку. Наприкінці 80-х років ми вже досягали таких показників і виробляли до 70 тисяч тонн цукру. Минулого року було заготовлено лише 235 тисяч тонн буряку, і працювали лише 42 доби.
Як я вже згадував, цього року для переробки ми очікуємо отримати 366 тисяч тонн буряка, принаймні на такий обсяг у нас укладено договори. Хоча цілком можливо, що бурякозбиральним пунктам здадуть більше буряків.
– Якою цього року буде купівельна ціна на цукор?
– Наразі, відповідно до Закону України “Про врегулювання ринку цукру”, на цей рік встановлена мінімальна відпускна ціна на цукор для заводу – 2 грн. 37 коп., і вона вже не може змінитися, лише може коригуватися щомісяця за рахунок додаткових постанов Кабміну. Для заводу це нормальна ціна, у ній закладено 5 % рентабельності заводу. Хоча сама собівартість цукру залежить від дуже багатьох факторів, які, в принципі, від нас не залежать: цукристість самого буряка і втрати цукру при переробці. Не можна допустити понаднормативних втрат у технологічному процесі, бо це відразу вплине на собівартість цукру.
Розмовляла Іванка ПОПОВИЧ
Цукрові заводи України мають потужності, що дозволяють виробляти до 6 млн. тонн цукру на рік за внутрішнього споживання до 2 млн. тонн. Раніше цукор становив одну з основ експортного потенціалу України, був опорою її бюджету. В окремі роки надходження від реалізації цукру становило 13 % дохідної частини державного бюджету. Упродовж 1991-1999 рр. бурякоцукрове виробництво України зазнало значного спаду. Площі посіву цукрових буряків скоротилися з 1607 тис. га у 1990 році до 916 тис. га у 1999 році. Урожайність цукрових буряків знизилася з 275 ц/га у 1990 році до 155 ц/га у 1999 році. У 1990 році Україна виробляла 5,1 млн. т цукру-піску з буряків, а у 1999 – лише 1,6 млн. т. З 1999 року українські цукрозаводи поступово почали відвойовувати втрачені позиції.
|
|
