"Цвєтомазаніна" не проходить
МАЛЯРСТВО
Стефа ПИСАРКЕВИЧ
Своє бачення українського візуального мистецтва виклав нещодавно франківцям головний редактор чи не найреспектабельнішого в країні мистецького журналу “Образотворче мистецтво” Микола Маричевський.
В Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці відбулася презентація другого цьогорічного числа видання, де вміщено статті про декількох місцевих художників, членів Спілки художників.
Пан Маричевський зауважив, що осягнути в журналі весь мистецький світ Франківщини не має змоги.
Тож він зосередився на декількох іменах, як-от: Богдан Губаль (голова обласної організації Національної СХУ), Марія Корпанюк, Дмитро Сивак, Тетяна Павлик, Богдан Бринський, Стефанія Сандюк, Петро Прокопів. У цей “престижний журнал” не має шансів потрапити той, хто, як каже пан Маричевський, “називає себе представником сучасного мистецтва”. І додає з обуренням: “Придумали ж такий термін!” (слід зауважити, що вигадали його зовсім не тепер). До виразників такої “деградації і дискредитації” пан Микола зараховує, наприклад, авторів і співавторів знаного не лише в нашому місті альманаху про сучасне візуальне мистецтво “Кінець”. Хоча друге його число (наразі останнє) з’явилося, як нам відомо, коштом видавництва і прибутків йому не принесло, редактор “Образотворчого мистецтва” переконаний: “Під це діло багато платилося”.
Водночас пан Маричевський дав своєрідну характеристику і кураторові українського Центру сучасного мистецтва Юрію Онухові. “Єжи Онух – польський єврей канадського походження! І це йому доручили представляти Україну на Венеційському бієнале?!” Винуватців бід українського мистецтва він назвав поіменно: “Зло в Жулинських і Драчах!”. Викривальницькі промови пана редактора не містили хіба зворотів на кшталт “НІ ворожому нам буржуазному мистецтву!”. Він переконував слухачів, що “ми вже наситилися Європою (?) та Америкою”, тож “нам треба дивитися зі свого хутора”. Хуторянам, природно, не до вподоби “це експериментування”. Як колись поборникам соцреалізму було несимпатичне експериментування шістдесятників. Про останніх, власне, і згадував оратор, назвавши (як і тих, “хто їх нині мавпує”) авторами “цвєтомазаніни” (слово, здається, іншомовного походження). І взагалі, хто сказав, що злам століття-тисячоліття – цікавий період у мистецтві? “Кінець і початок століть ніколи не давали чогось глибокого”. Шкода лишень, що до цього періоду мусимо віднести і “Образотворче мистецтво”.
|
|
