ЮЩЕНКО на вершині
МЕЛЬНИК
Минулої неділі я мав нагоду перейтися на Говерлу. Не поспішаючи піднімався на найвищу гору сучасної України з галицького боку, від Заросляка. Погода була чудовою. Небом порхали маленькі хмаринки, даючи на кілька хвилин прохолодний захист від доволі жорстких у розрідженому повітрі сонячних променів.
На вершині зібралося понад тисячу люду. Десятки державних і партійних прапорів: УНР, НРУ, ПРП, “Собор”, УНА-УНСО, СНПУ, “За правду”... І всі час од часу поглядали на закарпатський схил, очікуючи... Ні, не Годо, а Віктора Ющенка.
Незважаючи на певне розчарування від тривалої невизначеності Віктора Андрійовича щодо своєї майбутньої політичної орієнтації, від його нерішучості, прикритої пласкими філософськими розмірковуваннями, від панібратських стосунків із Леонідом Даниловичем...
Але ж іншого просто немає. Бо Ющенко, попри всі свої вади, таки пристойний інтелігентний чоловік, європейського штибу. За нього може стати горою все жіноцтво, пробачивши навіть покинуту першу дружину. До того ж, це людина, котрій вдалося чи власними зусиллями, чи завдяки сприятливій кон’юнктурі відштовхнути Україну хоч на дрібочку від того економічного дна, до якого її успішно тягнули всі попередні правителі незалежної держави.
Нині Ющенко – це прапор, своєрідна бандера, що з’явилася на щоглі корабля безнадії та розчарувань. Хоча в Україні є і мудріші, і відважніші, і рішучіші, і цнотливіші за нього. Однак усім їм бракує однієї “дрібнички” – того, що по-мудрому називають харизмою. А без отієї харизматичності можна було свого часу протягнути лише Кучму... Тепер уже не ті часи.
Тому минулої неділі вся Говерла з надією позирала на закарпатський бік. І він прийшов. Піднявся на вершину. Можливо, на першу вершину в нинішній виборчій кампанії. І оголосив про створення свого виборчого блоку.
За останні десять років ми вже мали сотні гарних назв і гасел, якими понайменовували себе всілякі партії, блоки, спілки. Тому не так легко зараз навіть назву путню підібрати. Щоб і свіжою, незаяложеною виглядала й одночасно зрозумілою була для мільйонів виборців.
Не думаю, що назва нового блоку “Наша Україна” є найоптимальнішою. Але головне не це. Важливо, щоби вона зуміла згуртувати посварених політиків. На Говерлі не чубилися, усі вітали Віктора Андрійовича та себе з історичним моментом. Хоча декого бракувало. Звичайно, ніхто й не очікував, що вертольотом доставлять Славу Стецько чи Геннадія Удовенка. Однак чомусь не було нікого з керівництва партії “Реформи і Порядок”, хоча там хлопці переважно молоді та здорові.
Віктор Ющенко не поспішав оголошувати “повного списку”, пояснюючи, що не закінчилися консультації, не хотілося б, аби потім з’явилися “батьки та пасинки” нового блоку. Отож про всіх “отців-засновників” дізнаємося під час підписання політичної декларації “Нашої України”.
А поки що маємо лише одного батька – Віктора Ющенка, котрий не хоче йти здобувати якихось 15-20 відсотків голосів. “Перемога, – на його думку, – має бути переконливою”.
Було і двоє “блудних синів”: НРУ й УНР. Вони вже святкували перемогу, забувши про свої дворічні чвари. Як у старому жидівському анекдоті. Спочатку до рухівської халупи треба було завести “козу” розбрату, щоби потім, коли її вивели геть, вивітрювати сморід, а відтак зрозуміти одну просту істину: найкраще жити дружно. Щоправда, ця “школа” коштувала недешево. Тисячі людей назавжди покинули пересварені Рухи. Та й В’ячеслав Чорновіл міг би ще жити, якби не гасав ночами українськими шляхами. Зате як то добре тепер пити разом горілку й обніматися перед фотокамерами.
У неділю всі намагалися потрапити в кадр із Ющенком. Адже така світлина зможе потім прикрасити агітку будь-якому кандидатові в депутати. Бо, спускаючись із Говерли, уже ніхто не сумнівався, що виборчий процес в Україні рушив із місця.
Про те, що вибори не будуть легкою прогулянкою, пророче засвідчили раптові темні хмари, які щедро поливали й засипали розпашілих учасників дійства дощем і градом. На щастя, негода тривала недовго, намочивши одяг і перетворивши стрімкі гірські стежки на слизьке болото.
Але той, хто зумів піднятися на Говерлу, урешті-решт і спустився. Разом із Віктором Ющенком, котрий зійшов із вершини галицьким схилом.
Ігор Мельник
|
|
