Каварняна культура і ми
СМАК
Надія МОРИКВАС
|
Ми, котрі живемо в епоху розквіту культури, що ми знаємо про каву, про цей предмет першої необхідності для багатьох? Тим паче, що час од часу лунають голоси про шкідливість кави для нашого здоров’я – її культ захитується і сноби переходять на чай. Наївні! Кава колись зацікавила людину насамперед як ліки від безлічі хвороб. Прочитайте книжку Юрія Винничука “Таємниці львівської кави” (ЛА “Піраміда” – 2001) – і світ стане на місце. Ви не тільки з чистою совістю доп’єте своє море чорної кави, але й (майже безкоштовно) здобудете нові знання (за рахунок ерудиції й кропіткої дослідницької праці автора).
Книжка Ю.Винничука – це насамперед захоплюючий путівник кавовими садами та маршрутами планети. Мандрівка починається з древніх Ємену й Ефіопії, де каву допомогли відкрити... кози (ще її приносила райська птаха або ж сам архангел Гавриїл, щоб урятувати важко хворого пророка Магомета)... Навчившись відрізняти арабіку від робусти, ви затямите, що всіляку каву збирають і сортують (кожне зернятко) вручну! А тепер уявіть собі, що світове виробництво кави щороку сягає 5-6 млн. тонн мільйонів, продають їх за два мільярди доларів. То що таке наші копійки!
Але допитливий кавоман має право знати, що на шляху до цього було багато терня і навіть людських жертв. Адже кава збуджувала, схиляла людей до небажаних розмов про політику. Наприклад, за султана Магомета Четвертого “всіх кавоманів зашивали живцем у лантухи з-під кавових зерен і кидали в море, або ж відрізали язика, аби він уже нікого не міг спокушати на грішній землі”.
Віримо авторові, незалежно від того, де він це вичитав. І ще більше цінуємо нинішні світлий день, коли кава є доступною, коли кава – в пошані і є еталоном доброго смаку та стилю нашого життя.
Коли є у Львові море чорної кави, яку пропонує нам найкраща у світі львівська кавова фабрика “Галка”.
Справжній український кавоман, заради історичної справедливості, мусить поступитися своїм патріотичним переконаннями, що, мовляв, першу кав’ярню в Європі відкрив наш земляк із Самбора Юрій Кульчицький. Це не так – і про це в книжці. Заслуга ж Кульчицького в тому, що він спричинився до кавоманії у Львові, спершу привчивши до кави віденців... Найцікавіші сторінки Винничукової книжки – про львівські кав’ярні, які з часом стали місцем зустрічі богемної літературно-мистецької публіки. Були часи, коли вони не поступалися знаменитим паризьким, які свого часу прирівнювали до таких культурних закладів, як театр. За найкращих часів кавової цивілізації в кав’ярнях заборонялося голосно розмовляти! (Відчуваю гостру ностальгію разом з автором за тими часами). Хоч кав’ярня-клуб (молодомузівців і вже наших літераторів-”десятників”) завжди була наповнена голосами однодумців, пошуковувачів істини та відкривачів мистецьких ідей.
Адже кава сприяє пробудженню духу і розуму, як згадує один із класиків на сторінках книжки. Великі письменники та художники були знавцями і поціновувачами кави. І в цьому ми не дуже відрізняємося від них. У сучасні львівські кав’ярні – це місце, де знають, що таке мистецтво приготування кави. Ал, якщо вас дратує голосна музика і зовсім не богемний гамір публіки, ви зможете приготувати собі каву вдома. Не забувайте тільки, що кавові зерна обов’язково повинні бути свіжосмаженими!
Тут, читач зрозуміє мене, уже не сила терпіти і треба випити каву за Винничуком. За одним із рецептів, що вміщені в цій книжці. Мені, наприклад, подобається кава по-ірландськи. “Горнятко підігрівають, наливши туди крутого окропу... “. Стоп! Я зовсім забула про застереження видавців: “Будь-яке використання тексту чи уривків з нього – забороняється!”. З тієї самої причини я не переповім вам і того, як ворожити на кавовій гущі. А саме ворожбою автор і завершив цей путівник для справжнього кавомана. Читайте!
|
|
