Старі галицькі духи
ГОРРОР
Ігор МЕЛЬНИК
Грабінський Стефан. Духи старого Львова. – Львів: ЛА “ПІРАМІДА”, 2001. – 232 с.
Уперше зачитана книжка Грабінського польською мовою (S.Grabinski “Nisamowite opowiescie”) потрапила мені до рук ще десь у 60-х. Незвично було читати тоді моторошні легенди і те, що нині називають “фентезі”,упізнавати їх тло. Хоча Грабінський не уточнював локалізації своїх несамовитих оповідок, львівський ґрунт, столиця Галичини та її околиці легко впізнавались у описах будівель і людей, у поведінці персонажів, у деяких мовних особливостях. Навіть якщо автор називав місце дії Кобрином чи Ракшавою(перекладаючи українською, ці топоніми поміняли на Брюховичі та Жовкву).
Ідучи до рідної 28-ї школи тодішньою вулицею Офіцерською, я оминав палацик нинішньої педагогічної бібліотеки на Зеленій, 24, бо був певен, що саме тут зустрічався Юрко Шамота зі своєю коханою. Навіть переповідав це оповідання своїм однокласникам (звичайно, не вказуючи джерела) як страшну історію, пов’язану з цим місцем. А під час читання оповідання “Помста вогневиків” одразу виринала в пам’яті будівля пожежної команди на вулиці Підвальній.
30 – 40 років тому до перонів львівського двірця ще часто підходили поїзди з паротягами. Ці велетенські чорні, засмальцьовані мастилом машини з великими червоними колесами, поршнями та шатунами, оповиті димом і парою, скидалися на втілення якоїсь міфічної сили – справжніх демонів руху. Тому й не дивно, що стільки легенд і несамовитих історій народжувалось у середовищі залізничників. Хіба можна складати колійові легенди про сучасні залізниці з їх електричними чи дизельними локомотивами?
У книзі С.Грабінського кілька оповідок присвячено духам залізниці, ще низка творів складають своєрідний пожежно-вогневий цикл. А більшість отих “Духів старого Львова” заховані в глибині свідомості дійових осіб. І вивільняються вони, вилазять на поверхню, викликані пристрастями героїв оповідань. Дехто дає собі раду з цими духами, а хтось підпадає під їх вплив і закінчує на Кульпаркові чи на цвинтарі.
Юрій Винничук у передмові до книги називає Стефана Грабінського (1887-1936) “блудним сином української літератури”. Письменник народився в Камінці Струмиловій у греко-католицькій родині, у гімназії потрапив до польського середовища, хоча перші вірші й оповідання писав українською, однак не зміг ними зацікавити наших видавців. Тому вимушено писав і друкував свої моторошні твори польською мовою, хоча вони так і залишались “галицькими”.
До речі, Іван Франко, щоби заробити гроші, теж писав свого часу сенсаційні повісті, які друкувались “з продовженням” у польській періодиці. Мабуть, українські видавництва на зламі ХІХ-ХХ століть ще не сприймали іншої містики та фантастики, окрім фольклорної. Обмеженість українського книжкового ринку змушувала багатьох авторів писати польською, російською, німецькою... а тепер – англійською. Завдяки таким невтомним шукачам, як Ю.Винничук, дехто з них тепер до нас повертається.
|
|
