схаменіться!
БАНЗАЙ
К. м.! Куди ми котимося? Тільки й вистарчає сили, щоби кричати: “Ґвалт! Рятуйте, хто може!”. І знаєте, страшно стає. Справді страшно. Не знаю, чим у совкові часи напихали галицькі голови. Знаю тільки, що напихали ефективно.
Та що там казати! От побутова ситуація... Їду недавно в маршрутці. Водій – галичанин. Тризуб на автобусі намалював. Патріот напевне. Заходить жіночка і каже: “Шановний, знаєте, мені 10 копійок бракує. Підвезіть, мені лише дві зупинки”. Жіночка, між іншим, судячи по вимові, теж не східнячка, не жидівка і не кацапка. А водій: “Знаєте, скільки вас таких їздить! Мені шо, за вас з власної кишені доплачувати? Вилазьте! ВЖЕ!!!”. Знайома ситуація? “Мирна розмова двох галичан”?
Але то ще не найстрашніше. Півсалону мовчить, інші – не звертають уваги! Ну, тут мене гордість галицька дістала. “Ти – галичанин, вона – галичанка, – кажу, – то що ж ти робиш?! З большевиками воюєш? Незалежну державу будуєш? За 10 копійок готовий карк людині перегризти?” Кинув я йому монету, він замовк. Більше не озивався. Навіть зупинок не оголошував.
А, між іншим, в автобусі діти були... Добрий ж ми їм приклад показали. “Отак, дітоньки мої, робити треба! Щоби боялися нас жиди та бусурмани!”
Ще приклади. Іду нещодавно вулицею Озаркевича (що ото від Святоюрської Площі на Городоцьку спускається). Хідник там є. Такий сантиметрів із 25 завширшки. З одної строни мур високий, з іншої – машини ганяють. Ганяють, як навіжені. І от тим хідничком шурує собі кобіта, літ зо 30, з двома дітисками-дошкільнятами. Ваш покірний слуга взагалі-то людина досить врівноважена, але й моє серце зупинилося, коли вона, тримаючи за руки тих діток, почала дорогу переходити. Перед самим поворотом. Ніц не видно, хто їде. Навіть не чути, бо водії пальне економлять і двигуни глушать на спуску.
І знаєте, що саме цікаве? На самогубцю вона не виглядала. Вона хотіла просто перейти дорогу! Вона не думала, що своїми діями вказує дітям, як вони мають поводитися у подібній ситуації.
А ще галичани бідкатися люблять. Ой, люблять! І так їм зле, і сяк. Режим не подобається, а що з ним робити? “Вони всі такі страшні! От, Гія пішов супроти тієї машинерії. І що з ним? Розчавили! А в мене діти, дружина, свині, кури, гуси, теща... Страшно мені...” Добре таки попрацювала тоталітарна машина! Дух дідівський нескоримий зломила, а людей на Йойликів перетворила. Йойликів, бо тільки те й уміють, що “йойкати”.
Хотілося б думати, що ми, молодняк, не такі. Бо в інакшому випадку можна просто йти на цвинтар і в яму лягати. Єдина надія, з нас, з молодняка, виховати покоління, яке було б гідне прадідівських подвигів, покоління, яке понад усе ставило б ідею, а не китайські лахи.
Юрко ПІДДУБНЯК
|
|
