Кличка прооперують на радість росіянам
БОКС
Наталка СНЯДАНКО
Я не люблю бокс і не дуже на ньому розуміюся. Та я люблю Кличків за “лаконічність” їхньої спортивної манери і люблю читати, що пише про наших боксерів зарубіжна преса. Клички цікавлять мене як своєрідний феномен у боксі, бо їхні інтерв’ю не можна охарактеризувати словами з популярного анекдоту: “А єшо я в єйо єм”. А крім того, хочеться пишатися чимось українським.
А крім Кличків і чорнозему, пишатися нам сьогодні не дуже є чим. Так-от, щоразу, коли в житті моїх улюбленців щось трапляється, я читаю насамперед німецьку пресу, яка зазвичай вичерпно інформує про всі подробиці з життя боксерів. Якщо не вистачає преси, я вмикаю німецьке телебачення і можу довідатись усе, навіть те, що брати їли на сніданок. Словом, браку інформації я досі не відчувала.
Цього тижня всі газети (включно з “Поступом” – див. №105 від 12 липня) написали про травму, якої зазнав Віталій під час тренування, про операцію коліна, яку йому тепер муситимуть зробити, і про те, що поєдинок із американцем Росом П’юріті, призначений на 28 липня, переноситься на невизначений термін або не відбудеться взагалі. Прочитавши таке, я відразу ж кинулася до німецької преси. Та на мене чекало велике розчарування. Кількість інформації на цю тему була більш ніж скромною. Про травму не писали взагалі або обмежувалися сухою інформацією, яка слово у слово збігалася з повідомленням на сайті yahoo.de. Нове в цьому було тільки те, що, попри вимушену відмову Віталія від поєдинку, в берлінському центрі Estrel Convention Center таки відбудеться поєдинок другої пари боксерів, запланований на той же вечір.
25-річний “непереможений”, як називають його німецькі журналісти, берлінець Томас Ульріх битиметься за титул WBO та WBA в напівважкій ваговій категорії.
Його супротивником буде 32-річний Ґленкоф Джонсон із Ямайки. Джонсон бився в листопаді 1999 року з чемпіоном світу за версією IBF суперсередньої вагової категорії німцем Свеном Оттке і програв. У зв’язку з відсутністю Кличка ціни на квитки будуть знижені на 60%. І це було все. Жодного коментаря, інтерв’ю, аналітичної публікації, не кажучи вже про якісь там чати чи відомості з прес-конференцій. Цього мені видалося замало, і я вирішила почитати російську інтернетівську пресу, чим займаюся вкрай рідко, а відтепер займатимуся ще рідше.
На сайті газети “Спорт сегодня” я зустріла статтю такого собі Артура Вернера під назвою “Бізнес українських кулаків” і промовистим підзаголовком “Ам”, – сказав Кличко”. Наведу лише кілька цитат для ілюстрації.
Цитата перша
“У шістдесяті роки “Москонцерт” був головним джерелом анекдотів і жартів про акторів. Одна з поширених характеристик звучала так: “Він готовий виступати на будь-якому відкритті, включно з відкриттям консервної банки”. Така характеристика останнім часом пасує до обох братів: немає, здається, жодного “тусовочного” заходу, якого вони не вшанували би своєю присутністю. Брати навіть не злякалися вийти на шаховий матч проти Ґаррі Каспарова. Кажуть, багаторазовому чемпіонові світу довелося згадати всю свою майстерність, аби розтягти партії до 21-о та 31-о ходів, а не оголосити братам мати у простих триходівках (цікаво, що зміг би і чи зміг би взагалі бодай щось згадати Ґаррі Каспаров, якби зустріч відбулася не за шаховим столом, а на боксерському рингу? – Н. С.)”.
Цитата друга
“Навіщо братам, котрі живуть у Німеччині, така сумнівна популярність? Швидше за все цю пристрасть пояснити досить просто. Як відомо, восени ведмідь набиває собі шлунок будь-якою калорійною їжею, завдяки чому забезпечує собі товстий шар жиру. Цей шар, у свою чергу, дозволяє пережити голодну зиму. Треба думати, що “українські ведмеді” вирішили заздалегідь забезпечити зиму свого життя після відходу з рингу. Старший, Віталій, так і не зумів увійти до світової еліти професійного боксу, а більш молодому та більш талановитому Володимирові доведеться ще не раз доводити свою перевагу над супротивниками, поки його ім’я не буде внесено в цей список. Але поки що боксери світової еліти не поспішають схрещувати рукавички з жодним із братів”.
Цитата третя, остання
“Схоже, що в міф про непереможність братів перестав вірити навіть їхній промовтер Клаус-Петер Коль. Тому прагнення братів заробити непогані гроші до кінця своєї популярності абсолютно зрозумілі. Ми можемо тільки вітати їхні ділові здібності. Не даремно поняття “кулаки” (куркулі. – Н. С.) в радянській пропаганді означало міцних, дбайливих селян, котрі піднялися зі злиднів завдяки власній наполегливій праці”.
Наприкінці я довідалася, що такі глибокодумні висновки – це не результат аналітичних зусиль самого автора, а компіляція матеріалу з німецької газети “Східний експрес”. От тобі й маєш! Про існування такої газети я і не підозрювала, свого сайту в Інтернеті вона не має, а стиль висловлювання, ступінь жовтизни та перекручування очевидних фактів, не кажучи вже про саме ставлення до українських боксерів, дуже вже не типове для німецької преси, що викликає певні підозри в достовірності посилання. Але це не так важливо.
Про те, яку реакцію така “журналістика” викликає в українського читача, говорити зайве. Приємною несподіванкою для мене були висловлювання російських відвідувачів сайту, розміщені нижче під цією статтею. Наведу лише деякі.
“Брати Клички, на відміну від багатьох своїх колег, чий розумовий рівень викликає тільки співчуття, розумні та сильні хлопці, здатні заробляти гроші не лише кулаками”.
“Артуре Вернере, хотілося би дізнатися, чим ви керувалися, коли писали цей мерзенний пасквіль? Заробити трохи грошей? Тоді зрозуміло. А якщо ви писали цю статейку з метою зблизити Україну з Росією, то у вас це добре вийшло, борче ви наш за світле майбутнє боксу в усьому світі. Такі майстри пера зробили великий внесок у нинішні стосунки між Україною та Росією. Псуйте і далі папір у своїй безсилій злості...”.
“Хочу розповісти невеличку історію. Дуже давно жив-був чоловічок на ім’я Герострат. І одна думка не давала йому спокою: “Як би прославитись”. А оскільки розумом був убогий, та і ноги з руками не звідти росли, то він узяв і спалив один із творів мистецтва. Схоже, що Геростратової слави захотілося й авторові цієї статейки. Він і сам би не проти знятись у рекламі, та от лихо: ніхто не запрошує. А рахувати чужі гроші й паплюжити чуже ім’я – доля невдах, адже це не витримувати на ринзі удар вагою 300 кг в обличчя. Дуже прикро, що існують люди, чия мета – урвати шматок якомога більший, при цьому змішавши з брудом інших людей, котрі заслуговують на повагу”.
“Так, жоден російський боксер ніколи не досягав таких височин, як брати Клички, в рекламі зараз знімаються ВСІ спортсмени, а в Німеччині просто заздрять братам. Я пам’ятаю, як їх “обсирали” перед боєм із якимось німцем, Шульцем, здається, котрий боявся братів і лише через рік переговорів погодився і... програв”.
“Дорогий Артурчику. Якщо тобі пошкодять сухожилля, чи зможеш ти вже через рік захищати титул чемпіона світу?”.
Стаття була написана ще до травми Віталія, і пан Вернер не пошкодував дошкульних епітетів на адресу Роса П’юріті, вважаючи його слабаком і “дутим” суперником, перемогти котрого надзвичайно легко. Шкода, поспішив, бо так можна було би прокоментувати травму як навмисну, мовляв, злякався Віталій і вирішив перенести поєдинок. Тисне на співчуття глядачів. Хоча, хто його знає... Панові Вернеру видніше. А я бокс не люблю і не дуже на ньому розуміюся. А газету “Німецький експрес” ніколи більше не читатиму. Як і досі не читала.
|
|
