вибори починаються...
мельник
Досвідчені політики знають, що нова виборча кампанія розпочинаються відразу ж після закриття дільниць та підрахунку голосів на попередніх виборах, однак ще й донині в Україні не визначено правил гри для чергових виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.
Тим більше, що вже у вересні мав би розпочатися відлік 180 днів до дня голосування 31 березня 2002 року. Якщо не вдасться протягнути новий виборчий закон, може повторитися страхіття останньої березневої неділі 1998 року, коли виборці годинами чекали у черзі за бюлетенями, а потім не менше часу витрачали на ознайомлення з отими метровими плахтами паперу для голосування та на заповнення їх.
Про таємницю волевиявлення за таких умов годі було й говорити, бо у кабінках вміщалися лише нечисленні щасливчики, а решта мусила робити свій вибір буквально на коліні, коментуючи свої дії сусідам і прислухаючись до порад знайомих та незнайомих людей. Дехто просто не встиг зробити свій вибір перед закриттям дільниць.
А потім дільничні комісії майже дві доби сортували та рахували ті паперові плахти. Спочатку – “мажоритарників”, потім – партійні списки, далі – міських, районних, а вже наприкінці – обласних депутатів... Рідко які спостерігачі витримували до останньої процедури, тому й не дивно, що на контингенті обласних рад найбільше позначився вплив “адміністративного ресурсу”.
Здавалося, трьох із половиною років мало б бути достатньо, щоби врахувати всі недоліки діючих виборчих законів та створити щось більш цивілізованого. Однак скидається на те, що народні депутати та їх фракції найменше уваги приділяють виробленню чітких та зрозумілих виборчих процедур, всю енергію витрачаючи на досягнення бажаної пропорції між “мажоритарною” та “списковою” квотами у виборах до Верховної Ради. Скільки має бути обрано за партійними списками – 50, 70, чи 100 % – цього не знає поки що ніхто.
Партії, сильні своєю ідеологією, воліють мати якнайбільше “пропорційників”, а багаті на фінансові та адміністративні ресурси надають перевагу “мажоритарникам”. Дрібніші партії все ще сподіваються на зниження мінімальної “прохідної” квоти, тому не поспішають усерйоз об’єднуватися. Дехто ще пам’ятає обіцянку Кучми зменшити її до 1%, тому сподівається на диво...
Як на мене, зараз в Україні найоптимальнішою стала би пропорційно-територіальна системи виборів. У регіонах були б створені багатомандатні округи, у яких по 10-20 прохідних кандидатур мали б виборюватися змаганням регіональних партійних списків. Це змусило б майбутніх парламентаріїв більше уваги приділяти захисту інтересів своїх територій, а з іншого боку, заборона міжфракційних міграцій сприяла б зміцненню політичних угруповань. Для вирівнювання розкладки політичних сил у країні якусь сотню мандатів можна було б виборювати і за загальнодержавними списками. Однак політична думка в Україні ще не дозріла до таких експериментів
Поки що десятки тисяч потенційних кандидатів у депутати та їх групи підтримки, не чекаючи на оприлюднення нових правил гри, поволі втягуються у виборчу забаву. На найвищому рівні провадяться консультації в адміністрації президента та уряді з найвпливовішими партійними і регіональними лідерами. Дрібніші лідери намагаються домовитися між собою щодо розподілу електорального поля та шукають підтримки у місцевої влади. Пересічні місцеві кандидати починають активно виявляти свою присутність на різних зібраннях, мітингах, переконують місцевих партійних босів у своїх цнотах. І всі разом шукають найголовнішого – грошей.
Із задоволенням очікують на щедрі врожаї майстри політичних технологій та прогнозів, митці піару та реклами, журналісти та розвідники громадської думки. Адже вони чи не єдині, хто не програє у виборчих гонитвах. І для них найбільша мрія – щоби ця забава ніколи не закінчувалася (чи принаймні тривала якнайдовше).
Тож сходження до вершин політичного Олімпу вже розпочинається. Уже в неділю сотні українських політиків розпочнуть цей шлях із найприроднішої української вершини – Говерли. Вони сподіваються зустріти там свого кумира і потенційного провідника – Віктора Ющенка. Якщо погода сприятиме, цю вершину вдасться подолати досить легко. Головне – не пересваритися, коли доведеться з неї спускатися...
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
