Завод із тюремними правилами?
Працівники одного з львівських заводів живуть у постійному страху перед керівництвом
СВАВОЛЯ
Ірина БЖЕЗІНСЬКА
|
Чотири працівники ВАТ “Львівський керамічний завод” звернулися в Залізничну районну прокуратуру з вимогою порушити кримінальні справи проти голови правління ВАТ “ЛКЗ”, генерального директора та начальника охорони. Вони звинувачують цих керівників у незаконному позбавленні волі, знущанні, побитті та зловживанні владою.
Як згадує 58-річний Омелян Кварцяний, прикрий випадок стався 21 жовтня минулого року. “Я прийшов на роботу у ВАТ “ЛКЗ”, де працював газоелектрозварювальником. Близько 10 години мене з плиткового цеху охоронець привів на прохідну, куди згодом підійшов генеральний директор Бек Юрій і безпідставно почав мене бити в лице і копати в груди. Потім прикував до батареї й так тримав три доби”.
Далі в заяві зазначено, що “22 жовтня 2000 року близько 15 години приїхав голова правління Бек Маркіян, який прив’язав мене і почав копати по ногах, бив по голові і відливав водою. Я почав непритомніти. 23 жовтня близько 11-ї мене відвели в заводський медпункт, де терапевт надав мені першу медичну допомогу, дав укол і таблетки. Того ж дня мене відпустили додому. 24 жовтня 2000 року я звернувся в поліклініку за місцем проживання”.
Травматолог, до котрого звернувся потерпілий, зафіксував забійну гематому зліва, різкий біль у ділянці грудної клітки справа. У ділянці середньої третини лівої гомілки – забійну гематому. У висновку судово-медичної експертизи зазначено, що, відповідно до поданого додатку до амбулаторної картки, травматолог знайшов у Кварцяного на обличчі синець, що утворився від удару тупим предметом, імовірно, 21 жовтня. Це легке тілесне ушкодження.
53-річний Іван Цюлуйман працював на цьому підприємстві слюсарем-монтажником. У його заяві сказано: “21 жовтня 2000 року близько 11 години до мене в майстерню прийшов начальник охорони Світлик Степан і викликав мене на прохідну. Коли я туди прийшов, там уже сидів Кварцяний. Я сів біля нього, тоді Світлик прикував мене до Кварцяного кайданками. Через якийсь час охоронці привели Ковальчука Олександра. У кайданках я і Кварцяний сиділи до 11 години вечора, а тоді кайданки зняли і нас завели в кімнату, де ми лягли спати. Я з Ковальчуком – на підлозі, а Кварцяний – на лавці. Після обіду прийшов Бек Юрій, який вдарив ногою в груди Кварцяного, а Ковальчука – рукою по обличчю та шиї. Мене не чіпали. Наступного дня мене відпустили додому”.
28-річний стропальщик Олександр Ковальчук також добре пам’ятає події 21 жовтня 2000 року. “Близько 12 години Турковський Юрій, який працює в постачанні, затримав мене на вулиці біля насосної станції і сказав занести дві водопровідні труби довжиною 0,5 м на те місце, звідки я їх узяв. Я так і зробив. Після того він сказав зайти в будку, у якій сидять майстри. Уже там він зателефонував охороні. Прибіг охоронець Микола, якого називають “Монголом”, і забрав мене на прохідну. Коли мене привели, я побачив там Цюлуймана та Кварцяного в кайданках. Коли заходив у кімнату, Бек вдарив мене ззаду рукою по шиї. Потім він копнув Кварцяного в груди. Той від удару впав на лавку і потягнув за собою Івана. Бек сказав, щоб мене прив’язали на ланцюг. Близько 23 години нас загнали в іншу кімнату, де ми з Іваном лежали на холодній підлозі. Зранку приїхав голова правління Бек Маркіян і відпустив Івана Цюлуймана. У неділю близько 11 години відпустив і мене. Я захотів дізнатись, чи відпустили Кварцяного. Він сидів на лавці, чоло було розбите, закривавлене, на підлозі поналивано води, на стінах була кров”.
Звернувся до прокуратури і 62-річний наладник обладнання Мар’ян Коцій. 11 листопада 2000 року близько 10-ї ранку він вийшов на алею біля заводу, щоби знайти покупця на плитку. “Зі собою я мав лише одну як взірець. До мене підійшов клієнт, і я витягнув з-за пазухи плитку, щоб показати. У цей час із прохідної вибіг начальник охорони заводу, а за мить і Бек Юрій, вони міцно вхопили мене попід руки і повели на прохідну. Не доходячи до вертушки, Бек розпорядився взяти мене в кайданки. Охоронці так і зробили. Так я просидів до 14 години, а потім мене відпустили. Я пережив шок, у мене піднявся тиск”. За словами Коція, про нелюдське поводження з ним знали всі мешканці гуртожитку та заводу.
Як розповів голова профкому ВА ВОСТ ВАТ “Львівський керамічний завод” Євстахій Сікора, працівникам заводу живеться нелегко. Приблизно п’ять років зарплату їм видають лише виробами. Аби мати хоч якісь гроші, люди продають товар у скверику поблизу заводу. Багато хто нарікає на “некоректне” ставлення керівництва: “Одного разу голова правління вилаяв мою жінку, яка хотіла продати вироби, і сказав, що з понеділка вона вже тут не працює”.
Правовий інспектор Львівського комітету захисту прав громадян “Страйком” Петро Воробець наголосив, що люди, котрі працюють на заводі, живуть у тваринному страху перед сваволею керівництва. Майже рік вони не наважувались повідомити про наругу в прокуратуру. Як розповів пан Воробець, згідно з чинним законодавством, дії керівницва ВАТ “ЛКЗ” слід трактувати як такі, що містять ознаки злочину, передбаченого ст. 165 ККУ (зловживання службовим становищем) і ст. 123 ККУ (незаконне позбавлення волі).
Голова правління ВАТ “Львівський керамічний завод” Маркіян Бек заперечує факт побиття й утримання на прохідній працівників заводу. І стверджує, що ці люди розкрадали ролики з хромонікелю та здавали їх на металобрухт. Про це, буцімто, своєчасно було повідомлено міліцію.
Помічник прокурора Залізничного району Андрій Федоришин розповів “Поступу”, що всім чотирьом заявникам відмовлено в порушенні кримінальної справи. На його думку, бракує даних, які б вказували на скоєння злочину. Але скарг від працівників заводу, передбачає він, тепер значно побільшає. Зокрема, уже кілька надійшло в прокуратуру, у них ідеться про порушення трудового та соціального законодавства. Чим завершиться цей конфлікт? “Поступ” поінформує про це згодом.
|
|
