Український стрій, переважно минулий
КНИГАРНЯ
Д.О.СВІДНИК
Наприкінці 2000 року у львівському видавництві “Фенікс” побачила світ розкішно видана книга “Український стрій”.
Довгі роки над нею працювали Майя Білан та Галина Стельмащук. На відміну від подібних попередніх видань (Катерина Матейко “Український одяг”, 1977; Тамара Ніколаєва “Історія українського костюма”, 1996), книга львівських авторів приємно вражає своєю мовою, широким використанням призабутих слів, термінів, назв.
Аж дивно стає, скільки у нашій мові є питомих означень-відповідників інтернаціонального терміну “костюм” – стрій, одіж, убір, вбрання, шати, шаття, рам’я, ноша, одяг, одежина...
Автори досліджують особливості одягу наших пращурів від доісторичних часів, знайомлячи нас практичністю, гігієнічністю, доцільністю кожного елементу святкового та повсякденного вбрання.
Книга багато ілюстрована світлинами та малюнками художниці Вікторії Ковальчук. Особливо вражають архівні світлини кінця ХІХ – початку ХХ століть з усіх кутків України: Лемківщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини, Волині, Поділля, Гуцульщини... Наприкінці книги вміщено словник термінів українського національного одягу. Всі вони походять із народної розмовної мови і створюють своєрідне лінгвістичне доповнення до неповторного колориту національних строїв.
Щоправда, зайвий раз переконуєшся, що ми – селянська нація, яка, зіткнувшись із незвичною для неї урбаністичною культурою, перейняла від міста “панський язик” та попсову моду.
Чомусь розділи, присвячені сучасному українському строю, обмежуються лише вбранням для фольклорно-етнографічних гуртів та уніформою олімпійських команд. Але ж хоч Україна ще не скоро стане світовим центром високої моди, у нас не бракує талановитих творців сучасного одягу на будні і свята. І саме про особливості модерного вбрання в Україні теж треба писати. Можливо, це буде темою наступної книги. Бо ж життя – це не лише музей...
|
|
